Останній із небесних піратів

Ось спалах розколов небо: тонкі мацаки блискавиці вмить прошили смоляну темряву, озерне плесо замерехтіло блідо-зеленим світінням, і тут краєчком ока Рук угледів, як щось майнуло понад озером. Він до пуття й не додивився, що воно. Повітря ніби обернулося на рідину, а озеро незвично почорніло.

О, ось воно знов: жовто-червоний спалах! І зараз же по темному плесу дедалі ширшим бездоганним колом почали розходитися брижі, аж поки розтали просто перед Руковими очима.

Раптом зовсім близько забриніли швидкі-швидкі помахи крилець, і Рук побачив його. Чимале, схоже на комаху створіння з кутастою головою та довгим, тонким тільцем, посмугованим поперечними жовтими і червоними стяжками. Рук не відривав від нього погляду, а тим часом строкатий гість шугнув униз, пірнув, і, сьорбнувши світляної води, знову злинув угору. З’явилася і пішла ширитися ще одна чудова колова хвилька.

Рук так і прикипів до нього очима, немов зачарований. Душа його ширяла і співала. Маленький літунець був такий витончений, такий вишуканий… такий досконалий!

Хлопець невідривно зорив його, не кліпаючи очима. Здавалося, він і сам летить поруч нього, кидається вниз до водяної гладіні, а тоді знову злинає вгору. В животі йому все переверталося. Голова йшла обертом. Він роззявив рота — і сміявся, сміявся, сміявся.

Наступного ранку, після глибокого сну без сновидінь, поки решта підмайстрів ще ніжилася у своїх спальнях, Рук підхопився з ліжка, нашвидкуруч проковтнув сніданок — і прожогом до тартака! Припав до отого свого мочардерева.

— Що досконалий, то досконалий! — прошепотів він, а тіло аж поколювало від збудження, збереженого ще з учорашнього вечора.

Схопивши киянку та різця, Рук заходився надавати дереву форми. Хоча ще не розвидніло, він працював швидко і певно, без передиху. І щоразу, як починав вагатися, що робити далі, заплющував очі й ніжно гладив дерево, адже Дуб Грубокор мав таки слушність: дерево підказувало йому, що робити!

Помалу стали проступати поки що грубі обриси небесного човна: вузьке сидіння, міцний кіль, а спереду — піднята носова частина. Хоча до тонких деталей ще не дійшло, але вже досить добре вирізнялася кутаста голова створіння. Рук саме працював над вигнутою шиєю, коли почув чиюсь ходу: хтось наближався. Мабуть, надходили перші лісові тролі з довколишніх сіл.

І тут хлопець відчув, як на плече йому лягла чиясь рука.

— І раненько почали, і багато утяли? — озвався Дуб Грубокор, і його обличчя, схоже на гумове, розпливлося в радісній усмішці. — Оце мені подобається. Ну, і що ж ми маємо?

Він підніс ліхтаря до Рукового дерева. Тільки тепер хлопчак виразно побачив, що за голову він вирізьбив. Усмішка підняла куточки його рота.

— Здається, воно, — мовив він.

— Еге ж, либонь, таки знайдено, — підтвердив майстер. — А чи знаєш ти, що воно таке?

Рук похитав головою.

— Грозовий шершень, хлопче! — пояснив лісовий троль. — І його нечасто можна побачити, скажу я тобі.