Останній із небесних піратів

— Ви добре справувалися, юні мої підмайстри, — провадив Парсимон. — Дуже добре! Хоча сплине ще не один місяць, поки ви будете по-справжньому готові податися у свої трактатні мандрівки, цей вечір позначає завершення першого етапу ваших студій. — Він повернувся обличчям до кількох небесних човнів, припнутих до важких кілець край помосту. — Ви тонко вирізьбили свої небесні човни, уважно прислухаючись до голосу дерева. Ви самі зварили лак і дбайливо полакували свої човни, аби ті могли здійматися в повітря. Ви спорядили їх вітрилами з найтоншої павучої шовковини, приборкавши її доторком ваших пальців, а ще — опанували мотузяне мистецтво, аби керувати човнами, щоб ті безпечно посадили вас знову на землю. Чудово, славні мої, юні мої Бібліотекарські Лицарі!

Рук скромно похнюпив голову. Навчителі пробуркотіли схвальні слова. Рук штовхнув Ксанта ліктем і всміхнувся. Ксант озирнувся, і на мить Рукові здалося, ніби він угледів мерехтіння смутку в очах свого друга, перш ніж той відповів йому усмішкою.

— Настала пора, — підніс догори пальця Парсимон, — щоб ви дали імена своїм небесним човнам, на яких узавтра вперше злетите в небо.

— Нарешті! — буркнув Стоб тихо, але так, що Рук його почув.

Маґда міцно стисла Рукові пальці.

— Ми на коні! — прошепотіла дівчина.

Рук кивнув головою і задивився у притемнене сутінкове небо; його очі були широко розплющені, а душа співала. Вечір і справді видався чудовий: тепле сонце, ледь чутний легіт, невеличкі хмаринки перекочуються небом, неначе клубки жовтожарої та шарлатової вовни, а вода. вода лисніє, мов щирий оксамит!

— Вийдіть наперед, Маґдо Берлікс! — повернувся до юнки Парсимон.

Маґда виступила з лави. Ось вона вийшла на поміст, потисла Великому Господареві руку і приступила до того місця, де її небесний човен був прив’язаний поруч з іншими човнами. Дівчина поклала руки на вирізьблену на носі човна подобу, яка, здавалося, легенько буцала її в долоні.

— Хай свідкують Земля і Небо, що твоє ім’я буде — «Нетля»! — промовила вона завчені заздалегідь слова. — Разом із тобою ми вирушимо в Темноліс і повернемося з трактатом під назвою: «Мінливість барв крилець лісової нетлі».

І, схиливши голову, повернулася на своє місце в лаві.

— Вийдіть наперед, Стобе Луммусе! — звелів Парсимон. Стоб вийшов на поміст і поклав долоні на ребристі, закручені роги своєї носової фігури.

— Хай свідкують Земля і Небо, що твоє ім’я буде — «Волоріг»! — проголосив він гучним, упевненим голосом. — Разом з тобою ми вирушимо в Темноліс і повернемося з трактатом під назвою: «Студії зростання кілець мідяного дерева».

Коли наперед вийшов Ксант, то озирнувся на Рука. Виглядав він якось не до речі стурбованим, мало не переляканим. Рук підбадьорливо усміхнувся другові, але вираз Ксантових очей так і лишився сумний, зацькований.

— Хай свідкують Земля і Небо, що твоє ім’я буде — «Щуроптах», — промовив Ксант, тремтливими руками обхопивши вирізьблену щурячу морду, що переходила у дзьоб. — Разом з тобою ми вирушимо в Темноліс… — Він похнюпився, і густий чуб, який виріс, не відаючи ножиць, відколи Ксант прибув до Озерного приплаву, впав йому на чоло, затуляючи очі. Далі він провадив уже тихішим голосом. — …І повернемося з трактатом під назвою. — Тут Ксант підвів голову, і Рук завважив якийсь відсторонений вираз у його очах. — …«Відомості про народження з кокону птаха помагай-біди».

Аж ось настала і Рукова черга. Серце його переповнювали гордощі та хвилювання, коли він зійшов на кін, а тоді повільно підступив до свого небесного човна.

— Хай свідкують Земля і Небо, що твоє ім’я буде — «Грозовий шершень»! — проголосив він. — Разом з тобою ми вирушимо в Темноліс і повернемося з трактатом під назвою: «Звіт самовидця Великого містичного віча блукай-бурмил».

Усі четверо підмайстрів піднесли правиці, лівими руками взявшись за свої талісмани з дуба-кривавника. А тоді з високо піднесеними головами, голосами, що лунко залящали понад тьмавими водами озера, проголосили в унісон: