У війни не жіноче обличчя

У мене стара шинель, гімнастерка, дві пари штанів. Віддала одні Олі, у неї зовсім нічого немає. І чоботи у нас теж одні на двох. Мама нам сплела з овечої вовни чи то шкарпетки, чи то щось подібне до капців, щось тепле. Ми йшли шістдесят кілометрів пішки, до самого Сталінграда: одна чоботи натягне, друга — в маминих капцях, потім мінялися. По морозу йшли, лютий місяць, обморозились, голодували. Що мама нам приготувала на дорогу? З кісток якихось холодець і кілька коржів. І ми такі голодні-голодні... Якщо засинали і снилися сни, то лише з якоюсь їжею. Уві сні буханки хліба наді мною літали.

Дісталися Сталінграда, а там не до нас. Ніхто нас слухати не хоче. Тож ми вирішуємо їхати, як мама нас посилала, на Кубань, за татовою адресою. Влізли до якогось товарняка: я надягну шинель, сиджу, а Оля в цей час під полицями. Потім ми перевдягаємося, і вже я лізу під полиці, Оля сидить. Військових не чіпали. А у нас же грошей немає...

Потрапили на Кубань... Якимось дивом... Знайшли знайомих. І там ми дізналися, що формується добровольчий козачий корпус. То був четвертий кавалерійський козачий корпус, потім він став гвардійським. Він формувався лише з добровольців. Там були люди різного віку: і козаки, яких колись Будьонний, Ворошилов в атаки водили, і молодь. Нас узяли. Досі не знаю — чому? Напевно, тому що ми багато разів просилися. І нам нікуди було подітися. Зарахували до одного ескадрону. Дали нам кожній обмундирування і коня. Коня свого треба було годувати, поїти, доглядати, геть усе. Добре, що в нас ще в дитинстві був кінь, і я звикла до нього, полюбила. І коли дали мені коня, сіла — і ніскілечки не страшно. Не відразу все вийшло, але я не боялася. У мене була маленька конячка, хвіст до землі, але прудка, слухняна, і я якось швидко навчилася їздити. Навіть фасонила... Згодом вже скакала на угорських, на румунських конях. І так я полюбила коней, так їх пізнала, що й тепер повз коня байдуже не пройду. Обійму його. Ми під ногами у них спали, він тихенько ніжку пересуне, але людину не зачепить. Він на мертвого зроду не наступить, а від живого, якщо він лише поранений, зроду не піде і не покине. Дуже розумна тварина. Для кавалериста кінь — друг. Відданий друг.