Українське письменство
- Автор: Зеров Микола
- Год: 2002
- Язык: украинский
- Год: Основи
- ISBN: 966-500-019-5
- Жанр: Критика
Электронная книга - «Українське письменство». Краткое содержание книги:
Поет і етнограф. Редактор неофіційної частини «Черн. губ. ведомостей» в 50-х рр. Відома його байка — «Шкодливий Цап» («Ч.г.в.», 1853, ч. 17).
Олекса Петрович Стороженко (1806—1874), відомий прозаїк 60-х рр., написав дві байки: «Кури та Собака» і «Чоловік та Жито», обидві невисокої якості літературної. Текст обох байок дано у книзі: О. Стороженко. Твори, т. II, стор. 273—277 (вид. ДВУ, 1928, під редакцією А. П. Шамрая).
У «Кобзарі», видання Кожанчикова (1867 р.), уміщений вперше вірш «Сичі», що формою і тоном є байкою. Доманицький уважає його за автентичний Шевченків вірш і, як про такий, згадує в «Критичному розсліді над текстом «Кобзаря» (ст. 247). М. Новицький в своєму виданні (Поезії, т. І—II, Книгоспілка, «Літ. бібліотека», К., 1927) робить примітку: «Догадуються, що… поет мав на думці польське повстання 1846 р. в Західній Галичині, коли селяни самі ловили повстанців, побивали їх або віддавали до рук поліції». Вірш писаний на засланні 1848 р. В книгоспілчанському виданні (Поезії, т. І—II) «Сичі» уміщені в «Додатку» серед текстів, не опрацьованих остаточно.
Олександр Олександрович Навроцький народився 28. VII. 1823 р. в с. Антонівці Золотоніського повіту на Полтавщині. Скінчивши курс у Полтавській гімназії, вписався до Київського університету. За участь в Кирило-Мефодіївському братстві висланий у Вятку. Потім служив у Єлабузі, потім у Курському. 1853 р. визволений від поліцейського догляду; з 1859 р. був у Темір-Хан-Шурі радником губернського правління; 1870 р. перейшов на ту саму посаду в Ерівань. Умер в Темір-Хан-Шурі 10. X. 1892 р.
Велика літературна спадщина Навроцького майже вся лишилася в рукописі. Про неї відомості — в статтях В. П. Науменка (К. стар., 1902, X, стор. 157—169) та А. Шр-ка (Шрамченка) — К. стар., 1902, ХІІ, стор. 351—381.
Із байок О. О. Навроцького відомі нам бібліографічно такі, перекладені з Міцкевича речі: 1) Жаби і їх царі, 2) Лисиця і козел, 3) Дзвін і дзвінки, 4) Приятелі, 5) Осел і Пес, 6) Тхір на раді, 7) Звірина рада.
Яків Іванович Щоголів (1823—1898) — поет-лірик. Йому належить один твір, що нагадує собою байку: «Баба». Текст його видрукувано у виданні творів Щоголева під ред. М. Ф. Сумцова (в-во «Рух», Харків, 1919, стор. 258—259).
Байки друкував під псевдонімом Ф. В. Верниволя в «Галичанині» за 1862 р.
Народився у Галичині в Хотимирі Станіславівського повіту р. 1835-го. На полі літературнім виступив р. 1855-го, на шпальтах «Зорі галицької», був учасником «Вечерниць» і редактором «Мети» — народовецьких видань 60-х рр. Як перекладач, відомий перекладом «Іліади» (уривки). В формі байки написав одну річ: «Мужик і Сова». Умер р. 1881-го.
Учитель повітової школи в м. Охтирці на Харківщині, співробітник «Киевской старины» (автор статей «К литературной истории рассказа «Вуси» — 1890, X, 148—151; «Остатки старины в Зеньковском уезде» — 1905, VII—VIII, 59—74, та ін. Умер р. 1918-го, влітку. Див. його некролог, що належить акад. Д. І. Багалію, — «Наше минуле», 1918, II, стор. 162—165. До байкарства причетний перекладом криловського «Парнаса», наведеним у некролозі.
Орест Філаретів — ліричний поет 80—90-х рр., родом галичанин. Його байки друкувалися у «Дзвінку»: «Непослушні мишенята» (1890, ч. 11, стор. 87), «Трут» (1890, ч. 12, стор. 89).
Під цим псевдонімом у «Дзвінку» з’явилася байка «Лис та їж» (1890, ч. 3, стор. 23).
У формі байки написав сатиру: «Мишача сварка». Вперше надрукована у «Дзвінку», 1895, стор. 313. Потім увійшла в збірники творів Вороного, починаючи зі збірки «Ліричні поезії». К., 1911, ст. 141—142.