Українське письменство
- Автор: Зеров Микола
- Год: 2002
- Язык: украинский
- Год: Основи
- ISBN: 966-500-019-5
- Жанр: Критика
Электронная книга - «Українське письменство». Краткое содержание книги:
Див.: «К. ст.», 1902, X. Відд. «Документы, известия, заметки», ст. 1—4.
Григорій Сковорода (1722—1794), відомий філософ XVIII в., любив звертатися до засобу байки (притчі) в своїх діалогах, на зразок свого учителя Платона (наприклад, «Пустынник и друг его». Собр. сочин., ст. 255—256). Крім того, він залишив спеціальну збірку «Басни Харьковские», №№ 30, всі писані прозою, де коротке оповідання супроводиться досить докладним філософічним коментарем (там же, стор. 151—174. Віршованих байок Сковорода залишив три: 1) «Старичок нікій Филарет в пустині» — ibid., ст. 288; 2) Fabuła de Tantalo — ibid., 294—295, і 3) байка про Фалеса-мудреця, яку наводимо нижче, як зразок його манери.
Сочинения Гр. Савв. Сковороды, собранные и редактированные проф. Д. И. Багалеем, Х., 1894, ст. 294.
В газеті «Молва» (1833, ч. 120) опублікував «Шпигачки, або по-московському Епіграми». Деякі з них є «приказки», тобто епіграми-апологи (напр., «Жіноча натура»). Див.: В. Каллаш. Из истории малорусской литературы. К. стар., 1900, V, ст. 157 дл.
Відомий професор слов’янознавства у Московському університеті, многолітній секретар Московського «Общества истории и древностей российских», Йосип Максимович Бодянський народився 31. X. 1808 р. у м. Варві, на Полтавщині (звідси його псевдонім Бода-Варвинець). Учився у Полтавській семінарії та Московському університеті, де з 1842 р. зайняв кафедру слов’янської історії та словесності і лишався на ній до смерті своєї 1877 р. (з короткою перервою 1848—1849 рр.). Українською мовою писав поезії, друковані в «Молве» 1833 р. (перші твори його датовані 1828 р.), а 1835 р. в московській університетській друкарні з’явилась його книжечка «Наські українські казки» Іська Материнки (стор. 47, in 16°). Тоді ж таки, 1834 р. опублікував під ім’ям І. Мастака в «Ученых зап. Московского университета» статтю про Квітчині повісті. В 40-х рр. видав «Літопис Романа Ракушки-Романовського» (т. зв. «Самовидця») та «Историю Русов» Псевдо-Кониського — дві найвизначніші пам’ятки старої української історіографії.
Головніша література про нього: Пыпин А. Н. История русской этнографии, т. III, стор. 104–113; Франко Ів. — Передмова до львівського видання «Наських українських казок», 1903; Василенко Н. — О. М. Бодянский и его заслуги для изучения Малороссии. К. ст., 1903, І, III, V, X—XII. Літературні твори Бодянського передрукував з рукописів (переважно ліричні поезії) М. Василенко у своїй статті — О. М. Бодянський і його поетична творчість («Україна», 1914, IV, ст. 25—41). Байки О. М. Бодянського передав мені з ласки своєї Ф. Я. Савченко, що нині працює над архівом цього приятеля Шевченкового і Кулішевого та одного з найвизначніших у свій час репрезентантів славістики. Всіх байок мені відомо 10: «Жаби», «Лев при смерті», «Драка», «Кравці і Паненя», «Супрін та Овсій», «Суддя», «Орел і Черепаха», «Вороння», «Соколи», «Хлоп’я». З художнього боку великого інтересу вони не становлять, цікаві лише, як одні з перших спроб цього жанру в українській літературі XIX в. (всі вони мають на собі датою 1831 та 1832 рік). На зразок подаємо тут байку: