Українське письменство

Не можемо сказать, як то давно було, А можна думати, що за царя Горошка Був Гетьман — так собі, не гріх сказать: мурло, І вмер він (оттуди давно йому дорожка). І тільки що явивсь, сердега, на той світ, Як там покликали у волість на одвіт; А в волості тоді зібрали головою     Юпітера з сідою бородою,     А старостой Меркурій тогді був, І більше деякі, да я вже їх забув. От Гетьман як явивсь, низенько поклонився. «Ну, братику, скажи: чим був ти, де родився?» —         Юпітер став питати:     «Що добре, що ледачеє зробив,         Щоб зараз все те об’яснив     І щоб не смів на волосок збрехати». —     «Де, грішний, я родивсь, того вам не скажу — А був я Гетьманом, так се я добре знаю, Ніколи я, було, на раду не ходжу,         А тільки, знай, хвораю —     Горілку так як воду попиваю.         То їв, то спав; А як, бувало, нам що писар піднесе,         То власною рукою     Підписували теє все, — І більш не знаємо гріха ми за собою». — «Ну, буде… Гей, мерщій у рай його беріть!» — Юпітер закричав на всіх десятників.         «Як, що се він велить!» —         Меркурій тут завив:     «А правда де? Чи чуєте, громада:     Так от яка поміж богами рада!» —     «Ну, ну, мовчи, не дуже гомони!» —         Юпітер заворчав: «Се діло розсудить приходиться мені!»         А потім так начав: «Або ти Гетьмана ні трохи не поняв,     Або речей його не чув.     Чи бач, він чим на світі був:     Він жив — не жив, а тільки спав.     Ну що, якби, на лихо козакам,     Він забавлявся булавою,     Тогді б, сказать по правді вам, Ніхто б з них не прийшов на суд наш з головою.     Ну бач, Меркурію, і знай, Що Гетьман дурень був, за булаву не брався     І до народу не касався,     І без гріха попався в рай».