Грушевський, Скоропадський, Петлюра
- Автор: Яневский Даниил Борисович
- Год: 2020
- Язык: украинский
- Год: Фоліо
- ISBN: 978-966-03-9223-6
- Жанр: История
Электронная книга - «Грушевський, Скоропадський, Петлюра». Краткое содержание книги:
Немовби у воду дивилися.
Констатація
Оцінюючи все сотворене на герці державотворення в цей період діяльності УЦР, сучасний досллідник Сергій Благовісний спеціально підкреслив, що саме в ці дні під фундамент майбутньої УНР були додатково закладені такі міни уповільненої дії:
— всі без винятку уряди цієї української держави «споріднюють проблеми невизначеності юридичного статусу та компетенції»;
— «не було прийнято нормативних документів, де б чітко окреслювались принципи, структура та порядок формування вищого органу виконавчої влади»;
— «правові взаємини уряду з іншими ключовими державними органами влади УНР теж залишились нез’ясованими, а це призводило до постійних протиріч між ними»;
— «невирішеною залишилась проблема взаємодії <...> з місцевими органами виконавчої влади та самоврядування»;
— «не було чіткого розмежування між органами цивільної та державної влади»[154].
До цих абсолютно коректних висновків слід додати ще одне зауваження: як довели всі наступні події, в складі УЦР не знайшлося, кінець кінцем, жодної людини, здатної просто замислитись над цими питаннями — не говорячи про те, щоб запропонувати бодай якесь рішення однієї із зазначених С. Благовісним проблем.
CЕРПЕНЬ
«Україна» як політико-адміністративна одиниця Росії
Практична діяльність УЦР та її інституцій упродовж квітня—липня виразно засвідчила: політична активність, спрямована на державний розвал воюючої Росії, об’єктивно сприяє глобальним політичним інтересам її ворогів, насамперед Німецької та Австро-Угорської імперій. Позаяк спростувати звинувачення в грі на користь військових супротивників країн Антанти було нелегко, то лідери Ради вирішили переключити увагу громадськості, звинувативши своїх опонентів у... розпалюванні національної ворожнечі.
4 серпня Генеральний секретаріат звернувся «до революційної демократії Росії»: «В останні дні все частіше приходять відомості про заговори прихильників старого ладу, які на першу чергу ставлять боротьбу з Центральною Радою і Генеральним секретаріатом... Вважаючи нижче свого достоїнства доказувати неправдивість брехливих чуток про якісь зносини з австро-германськими колами, ми вказуєм на контрреволюційну небезпеку, яка користується розпалюванням національної ворожнечі... Центральна Рада, яка об’єднала коло себе всі революційні сили України, стоїть на сторожі загальноросійської революції. За голову Генерального секретаріату В. Садовський. Генеральний писар П. Христюк»[155].
Звернення мало заспокоїти як населення країни, так і петроградський уряд, який своєю «Тимчасовою інструкцією Генеральному секретаріату Тимчасового уряду на Україні» визначив: «до вирішення питання про місцеве урядування Установчими зборами по справах місцевого урядування Україною вищим органом Тимчасового уряду є Генеральний секретаріат, який призначає Тимчасовий уряд за поданням Центральної Ради» із розповсюдженням його юрисдикції на Волинську, Київську, Подільську, Полтавську та Чернігівську губернії (без 4 повітів)[156].
Констатація
«Інструкція» Тимчасового уряду Генеральному секретаріатові була першим і єдиним — підкреслимо: першим і єдинимдокументом, який легітимізував ГС як крайовий орган Тимчасового уряду. Це був єдино можливий «правовий шлях» утворення «української автономії у складі Російської держави»[157], — і ніяк інакше коректно його кваліфікувати не можна.
Це перший юридично правосильний документ, який запровадив в обіг політико-правовий термін «Україна» і визначив її, України, кордони, які охоплювали головно землі, що входили до складу Речі Посполитої у XVIII ст. і були анексовані в 1772—1796 рр. Російською імперією.
Цим визнанням Тимчасовий уряд одним ударом вколотив цвяха у труну можливого майбутнього польсько-українського порозуміння, бо фактично визнав, відсутність своїх законних прав на вказані території. Адже жоден уряд (тим більше тимчасовий, перехідний) не має права передавати повноваження з управління навіть одним квадратним метром своєї території політичному рухові, який виразно заявив про своє бажання сепаратного державного існування[158].