Грушевський, Скоропадський, Петлюра
- Автор: Яневский Даниил Борисович
- Год: 2020
- Язык: украинский
- Год: Фоліо
- ISBN: 978-966-03-9223-6
- Жанр: История
Электронная книга - «Грушевський, Скоропадський, Петлюра». Краткое содержание книги:
3. «Сесію ми закриємо».
4. Уся повнота влади переходить до Комітету УЦР.
5. «Універсал сей єсть перший лише ступінь, котрий дасть нам змогу окопатись, закріпити свої позиції»[137].
«Винниченко і Грушевський з’їли б одно одне»
Мало що можна зрозуміти у процесах, які мали місце на вищих щаблях тогочасного українського політикуму, якщо не брати до уваги непримиренний антагонізм, який існував в особистих і політичних стосунках М. Грушевського та В. Винниченка.
Ось лише одна ілюстрація. Секретар Ради Є. Онацький у таких словах передає палку приватну промову свого колеги М. Чечеля:
Чечель: «<...> Грушевський ніколи не вислове своєї думки, а буде держатися більшості. Грушевський — це чудесна людина, але ніякий політик, це професор, кабінетний вчений, але ніякий політик, і він потягне руку за федералістами, коли вони будуть в більшості. Не даром же він після Деклярації Секретаріату, що здалася йому занадто радикальною, хотів подати у відставку».
Онацький: «Ось як! Я і не знав! Це ж було в моєї відсутності».
Чечель: «По-моєму, як на те уже пішло, хай нас усіх перевиберуть, перевиберуть і Грушевського. Ми не можемо стояти на постановах Національного З’їзду. Коли перевибирали Президіум, про Грушевського мовчали, його авторитет не дозволяв, але так далі хто зна чи буде. Не секрет, що Винниченко і Грушевський з’їли б одно одне (виділено нами. — Д. Я.). Винниченко просто каже, що на чолі Ц. Ради повинна стояти партійна людина, що Грушевський не може бути предсідателем. І справді, до якої партії пристане Грушевський? До с.-д. не може, до с.-р. — занадто радикально, і в де-чім не згоджується, на трудовиків як на мало впливову партію йому не цікаво спертися. І все через те йому треба спертися хоч на щось і він спирається на постанови Нац. З’їзду, і через те і Єфремова до того ж тягне. Але я вважаю це цілком недопустимим і буду рішуче протестувати проти того <...>»[138].
Делегація Тимчасового уряду в Києві: вибір без вибору
За Ковалевським до слова став Винниченко. Головні думки, які він, талановитий, красномовний трибун, доносив як до Ради, так і до присутніх у Києві членів Тимчасового уряду на чолі з соціал-демократом (меншовиком) та міністром І. Церетелі, були такі:
— «ми знаходимось в зоні переходу від влади моральної до державної»;
— «ми розраховували на довгу боротьбу; а тепер, оказується, нема з чим боротись»;
— «тепер ми приступаємо до переведення основ автономії України»;
— «ми все беремо в свої руки: переводимо українізацію установ».
Це, так би мовити, констатаційна частина його промови. Проблемну частину склали такі пункти:
— «українізація [військових] частин не припиняється»;
— «на більші уступки у військовій справі російський уряд йти не може»;
— «представники його заявили, що зрічуться влади, а двоєвластія в армії допустити не можуть»...
У цей момент Винниченко був змушений перервати свій виступ. Його терміново викликали до телефону — на іншому кінці дроту був І. Церетелі. Після короткої розмови (Винниченко повернувся до зали засідань за п’ять хвилин, отже, розмова тривала близько трьох — голові Секретаріату, навіть з огляду на його 37 років, все ж таки треба було якийсь час, щоб дійти до апарата, який був на іншому поверсі, і повернутись назад тим самим маршрутом) Володимир Кирилович повідомив присутніх: «Церетелі сказав, що правительство радилось і не могло винести ніякої постанови».
В цей момент на трибуну знову вибіг Ковалевський, щоб висловити такі міркування:
— «політика відкидає щирість»;
— «тепер ми не повинні йти на жодні дальші переговори»;
— «ми, с.-р., вважаємо нездібним довести Росію до Учредительного зібрання»;
— «наш обов’язок стояти на нинішній межі твердо і попередити їх»;
— «коли правительство скаже своє слово, то ми знов тут зберемося і знов скажемо своє слово».
Ситуація загострилася до крайньої межі. Винниченко поінформував присутніх про ще одну телефонну розмову з І. Церетелі, в ході якої представник законного уряду повідомив Володимира Кириловича: «коли ви зриваєте відносини, то і я мушу їх зірвати». «Треба вернутись до холодного розуму, — переконував він учасників засідання, — і піти на нараду з російською демократією».