Говард Філіпс Лавкрафт. Повне зібрання прозових творів. Том 1
- Автор: Лавкрафт Говард Филлипс
- Год: 2002
- Язык: украинский
- Год: Видавництво Жупанського
- ISBN: 978-966-2355-69-7
- Переводчик: Остап Українець
- Жанр: Детская проза
Электронная книга - «Говард Філіпс Лавкрафт. Повне зібрання прозових творів. Том 1». Краткое содержание книги:
Вигляд цього чоловіка, а ще підсвідомий страх, який він вселяв, підготували мене до певної його ворожості, тому я навіть здригнувся від несподіванки і відчуття когнітивного дисонансу, коли він підвів мене до стільця і звернувся до мене високим, слабким голосом, сповненим лагідної поваги і запобігливої гостинності. Його мова була дуже дивна — форма барвистого діалекту янкі, яку я вважав давно зниклою, а тепер, коли він всівся навпроти мене, щоб поговорити, отримав можливість дослідити його ближче.
— Рітуєшси від дещу, йо? — сказав він замість привітання. — Тішуси, жи був коло мойой хижі та допер жиби зайти досередини. Певно, жи я спав, бо інак би-м те’ вчув — я вже не так молодий, їк був роком, тий потебую деколи виспатися ше днем. Далеко вандруєш? Я не видів роком ту багато люду відколи ше відмінили кочію до Аркхема[41].
Я відповів, що прямую до Аркхема, і вибачився за непрохане вторгнення у його помешкання, після чого він продовжив.
— Радий вас здибати, паночку, нові обличчя тутка рідкість, то й мало кого здибаєш ту’, жиби потеленити і оддихнути. Гадаю, жи ти з Бостоуна, йо? Я там ниґда ни був, але нараз можу повісти, ош передо мноу городський — мали-смо в окрузі єдного пана учителя у вісімсят чвартому, айбо він нагло втік і ніхто про него бюльш не чув.
Тут старий ніби реготнув, а у відповідь на моє запитання про причини сміху лише промовчав. Здавалося, господар будинку перебував у надзвичайно доброму гуморі і не мав старечих дивацтв, які можна було припустити, судячи з умов його життя. Ще деякий час він просторікував з майже гарячковою доброзичливістю, аж раптом мені сяйнула думка розпитати його, звідки у нього взялися такі рідкісні книжки, як, наприклад, «Regnum Congo» Піфаґетти. Усе ще під враженням від цього видання, я все ніяк не наважувався заговорити про нього, але цікавість перемогла всі невиразні страхи, які опосіли мене ще з першого погляду на будинок. На моє щастя, запитання не здалось йому незручним, бо старий відповідав вільно і охоче.
— Мой тота африцька книжка? Кап’тан Ебенезер Гольт мені ї’ продав у шісят восьмім — а ’го потому на войні забили.
Щось при згадці імені Ебенезера Голта змусило мене придивитись до діда уважніше. Воно траплялося мені під час генеалогічних досліджень, але тільки в записах про дореволюційний період. Я подумав, чи не міг би господар допомогти мені з дослідженнями і трохи згодом вирішив запитати його про це. Старий відповів:
— Ебенезер довго був Салемським ґендлярем і у кождому порту скупляв всєкі фіґлі. Він надибав се в Льондоні, певно — знаєте, любив заходити у всякі крами. Я раз був у него дома, там на бескиді, ґендлював кіньми, аж зуздрів сю книжку. Полюбилиси ми картинки, то й він мені ї’ віддав за їкус дурничку. То дивна книжка — гезде, дайте леч окуляри вберу.
Старий порився у своєму лахмітті, видобувши з нього засмальцьовані і страшенно старі окуляри з маленькими восьмикутними скельцями і сталевими дужками. Відтак він взяв зі столу книжку і любовно погортав сторінки.
— Ебенезер ше міг троха вчитати тої лятіни — а я вже нє. Я просив був двух ци трьох учителів почитати мі трохи, ще Пассона Кларка, він ше потім ву ставі втопивси — а ви могли би-сте троха того вчитати?
Я відповів, що залюбки, і переклав йому один із перших абзаців. Якщо я й припускався помилок, він був недостатньо освіченим, щоб виправити мене, до того ж він по-дитячому захопився моєю правильною англійською. На той час товариство старого стало доволі обтяжливим, а проте я не бачив способу піти так, щоб його не образити. Мене потішав дитячий захват цього темного діда від книжки з малюнками, якої він не міг прочитати, та й взагалі, чи зміг би він прочитати бодай ті кілька книжок англійською, які прикрашали кімнату? Ця простодушність розвіяла мої сумніви, тож я з усмішкою продовжив слухати балаканину господаря:
41
У перекладі вживається стилізація бойківсько-гуцульської говірки, характерної для віддалених Карпатських регіонів, які приблизно відповідають за ізольованістю описаним Лавкрафтом. Перекладач мав на меті не точне відтворення говірки, а лише надання мовленню персонажів необхідної екзотичності.