Скандал сторіччя. Тексти для газет і журналів (1950–1984)
- Автор: Маркес Габриэль Гарсия
- Год: 2019
- Язык: украинский
- Год: Видавництво Анетти Антоненко
- ISBN: 978-617-7654-20-8
- Переводчик: Галина Владимировна Грабовская
- Жанр: Публицистика
Электронная книга - «Скандал сторіччя. Тексти для газет і журналів (1950–1984)». Краткое содержание книги:
Тематика п’ятдесяти текстів «Скандалу…» багатосяжна: від політичних переворотів до «особистого Гемінґвея» Маркеса і перукаря президента, від літературщини, привидів минулого й майбутнього та розповіді про те, як пишуть романи, — і до інсайтів, феномену телепатії й таємниці містичної історії, якій він, один із найвизначніших письменників Латинської Америки, не зміг дати назви.
3 січня 1958 року,
«Моменто», Каракас
Лиш дванадцять годин на його порятунок
То був поганий суботній день. У Каракасі ставало гаряче. Проспект Уславлених, зазвичай не запруджений, був нестерпний через гудки автомобілів, тріск моторолерів, відбиті від бруківки звуки під палючим лютневим сонцем і тлум жінок з дітьми і псами, які шукали прохолоду пообіддя, не знаходячи її. Одна з них, що вийшла з дому о 15:30, аби трохи прогулятись, за хвильку, роздратована, вернулась. Наступного тижня вона мала народжувати. Через її стан, гамір і спеку у неї розболілась голова. Її старший півторарічний син, що гуляв з нею, знай плакав, бо маленький пустотливий і занадто безпардонний песик куснув його за праву щічку. Коли звечоріло, її помастили меркурохромом. Хлопчик добре поїв і пішов спати в гарному настрої.
У своєму тихому пентхаусі в будинку «Емма» пані Анна де Ґільєн того ж вечора дізналася, що її пес на проспекті Уславлених вкусив хлопчика. Вона добре знала Тоні, песика, якого сама виховала і вимуштрувала, і знала, що він ласкавий і сумирний. Тож не надала тому інцидентові значення. В понеділок, коли її чоловік повернувся з роботи, песик вибіг йому назустріч. З небувалою агресивністю, замість того, щоби махати хвостиком, він роздер йому штани. Того тижня хтось піднявся до них, аби розповісти, що Тоні на сходах намагався вкусити сусіда. Пані де Ґільєн поведінку свого пса списала на спеку. Вона на день замкнула його в спальні, щоб уникнути неприємностей із сусідами. У п’ятницю, без жодного приводу, пес спробував вкусити її. Перед сном вона замкнула його на кухні — поки їй не спаде на думку щось краще. Песик, дряпаючи двері, скімлив усю ніч. Та коли наступного ранку в кухню зайшла служниця, то застала його тихим і мирним, з ошкіреною і запіненою пащею. Він був мертвий.
Шоста ранку. Здохлий пес на кухні
1 березня для більшості мешканців Каракаса було іще однією суботою. Та для групи людей, що навіть не зналися між собою, які не страждають від суботніх забобонів і того ранку прокинулися з наміром провести звичний день в Каракасі, Чикаґо, Маракайбо, Нью-Йорку і навіть на висоті 12 тисяч футів, у вантажному літаку, який перетинав Кариби у напрямку Маямі, та дата мала стати однією з найбільш клопітних, тривожних і напружених. Пан та пані Ґільєн, яких знахідка служниці поставила лицем до лиця з реальністю, поспіхом вбралися і вийшли з дому не поснідавши. Чоловік пішов у крамницю на розі, квапливо порився у телефонному довіднику і зателефонував в Інститут гігієни на проспекті Сьюдад-Універсітарія, де, як він чув, досліджують мозок псів, що померли з невідомих причин, аби визначити, чи були вони хворі на сказ. Було ще дуже рано. Сторож заспаним голосом сказав, що до 7:30 нікого не буде.
Пані Ґільєн довелось пройти довгий і складний шлях, аби дістатись своєї мети. По-перше, о цій порі, на проспекті Уславлених, де починали снувати добрі й працьовиті сусіди, ніяк не пов’язані з її тривогою, вона мала згадати, хто сказав їй минулої суботи, що її пес вкусив хлопчика. Перед восьмою в одній крамниці вона зустріла португальську служницю, яка думала, що історію з песиком чула її сусідка. То був фальшивий слід. Але пізніше вона отримала приблизну інформацію про те, що покусаний хлопчик жив поруч з церквою Сан-Педро в Чаґварамос. О дев’ятій ранку фургончик найближчої санітарної служби забрав труп собаки на дослідження. О десятій, обійшовши один за одним найближчі до церкви Сан-Педро будинки і запитуючи, чи хтось щось знає про хлопчика, якого вкусив собака, пані Ґільєн знайшла інший слід. Італійські мулярі з будови на проспекті Сьюдад-Універсітарія чули, як на днях про це говорили. Батьки хлопчика жили за 100 метрів від того місця, яке стривожена пані Ґільєн цілий ранок досліджувала сантиметр за сантиметром: будинок «Макуто», квартира номер вісім. На дверях висіла картка вчительки піаніно. Треба було натиснути ґудзик дзвінка справа від дверей і запитати у галісійської служниці про пана Реверона.