Моя неймовірна подруга

Усе те пов’язане з навчанням напруження тимчасово припинилося на час різдвяних канікул. Мене знову поглинули справи району, з’явилося більше вільного часу, я частіше бачилася з Лілою. Вона дізналася, що я вивчала англійську мову, і, звичайно, знайшла десь собі підручник з англійської граматики. Вона вже вивчила багато слів, хоча й вимовляла їх не зовсім правильно, але моя вимова також була не досконала. Вона наполягала, не давала мені проходу, наказуючи: як повернешся до школи, спитай у вчителя, як правильно промовляти оце слово і оте. Якось вона привела мене до взуттєвої крамниці і показала металічний ящик, обвішаний папірцями. На кожному папірці з одного боку було написане слово італійською, а з іншого — його відповідник англійською: олівець/pencil, розуміти/to understand, черевик/shoe. Це їй порадив вчитель Ферраро так робити, сказавши, що то найкращий спосіб вивчати нові слова. Вона читала мені слово з одного боку папірця, італійською, і наказувала, щоб я називала їй відповідне слово англійською. Але я знала дуже мало, майже нічого. Мені було ясно, що вона в усьому випереджала мене, ніби навчалася у якійсь таємній школі. Я відчула також її хвилювання, бажання довести мені, що її знання були на одному рівні з моїми. Мені хотілося поговорити про інше, а вона опитувала мене про відміни іменників у грецькій мові і швидко зрозуміла, що я ще вчила першу відміну, тоді як вона вже була на третій. Вона питала в мене і про «Енеїду», від якої сама була в захваті. Вона самостійно прочитала її усю за кілька днів, тоді як ми в школі все ще товклися на середині другої книги. Вона захоплено розповідала мені про Дідону, про яку я не знала нічого; те ім’я я вперше почула не в школі, а від неї. А одного разу вона несподівано видала мені свою думку, що мене дуже вразила. Вона сказала: «Якщо немає любові, то всихає життя не лише окремих людей, а й цілих міст». Я вже не пам’ятаю точно, як саме вона висловилася, але сенс був таким, і я відразу пов’язала його у своїй свідомості з нашим брудними вулицями, запиленими скверами, запаскудженим новими забудовами довкіллям, насиллям у кожному домі, у кожній родині. Я боялася, що вона знову почне говорити про нацизм, фашизм, комунізм. А тому не втрималася — дуже вже мені кортіло розповісти їй, що зі мною відбувалося щось чудове — і випалила їй на одному подиху, по-перше, що я тепер зустрічаюся з Джино, і по-друге, що в моїй школі вчився Ніно Сарраторе, який став ще гарнішим, аніж був у початковій.