Пригоди. Подорожі. Фантастика - 91
- Автор: Шекли Роберт, Хендерсон Зенна
- Серия: ППФ (пригоди, подорожі, фантастика) #91
- Год: 1991
- Язык: украинский
- Год: "Молодь"
- ISBN: 5-7720-0526
- Жанр: Другие приключения
Электронная книга - «Пригоди. Подорожі. Фантастика - 91». Краткое содержание книги:
— Аж занадто, — буркнув Шеремет і спитав: — Як гадаєш, чи не час Гнатовича поінформувати?
Сагайда потер долонею лоба:
— Може, ще трошки зачекаємо? Самі спробуємо копнути?
— Не зрозумів, — ображено глянув на них Вадим, — який іще Гнатович?
Шеремет ледь помітно всміхнувся:
— Підростеш — дізнаєшся. А зараз зробимо так: Вадим ретельно перевіряє Жорині зв’язки у виконкомі. З кимось він напевно контактував останнім часом… І не раз. Треба негайно розшукати на комутаторі “слухача”. Навряд чи там щось надрозумне придумали. Доручи кільком тямущим хлопцям ревізію мережі. Певен, є незареєстрована відпайка. Це теж терміново, але паралельно з основним розслідуванням. Іще одне, хлопці… Зверніть увагу, чи не виявлять себе особи, котрих дужа розтривожила історія з Деркачами. Все ж таки це не Палермо. Початківці, так би мовити. А я тим часом, власне, над вбивством поміркую. Щось тут не в’яжеться…
Вадим підвівся:
— Можна йти?
— Так. І постав машину на службову стоянку виконкому — можливо, вона мені знадобиться.
Вадим акуратно пробіг по підступних диктових дошках і вислизнув на вулицю.
Сагайда підійшов до. вікна, відхилив фіранку й уважно оглянув подвір’я.
— Як старанно тебе “пасуть”? — поцікавився Матвій Петрович.
— Коли як. Досі я був впевнений, що то Деркачеві штучки. Психологічний тиск. Він же до мене підкочувався.
— Он як? Відкрито?
— Не зовсім. Через Тетяну. Вона з Деркачихою товаришувала.
— Ще цікавіше! І як же він “підкочувався”?
— Та все на сімейні посиденьки кликали. А мене щось здорово стримувало — навіть тоді, коли я нічогісінько не знав про рекет…
— Ти вибач, що втручаюся в інтим… Але скажи чесно: у вас з Тетяною— остаточно?
— Хіба з моєю собачою службою буває щось остаточно?
— Не перебільшуй, — почухав потилицю Шеремет, а тоді спохмурнів. — “Хвіст” за собою сьогодні помітив?
— Начебто ні, — мовив Сагайда і знову глянув у вікно.
— Не втрачай пильності. Обережність не завадить.
Сагайда вже й ногу на підвіконня поставив, коли Матвій Петрович раптом спитав:
— Ти коли сьогодні з Тетяною побачишся?
— Я й сам хотів би це знати, — здивовано глянув на нього Сагайда.
— А що в неї сьогодні на обід?
— Борщ, а на друге… — тут Микола нарешті зрозумів, що Шеремет напрошується, і зареготав: — Приходьте до нас! Я тільки Тетяну попереджу…
— Але не по телефону, — наказав Шеремет. — Вона коли повинна бути вдома?
— Уже вдома. Телефонувала нещодавно.
— Мчи до неї. Я за сорок хвилин теж там буду.
— Адреса… — почав Сагайда і затнувся, згадавши вранішню розмову.
5
Як відомо, понеділок — день не базарний. Та влітку на південних ринках цей закон не діє. Овочі-фрукти “не зважають” на людський умовний відлік днів, і збирати та продавати їх треба, не заглядаючи в календар. Особливо тим, хто живе зі своїх присадибних та садових ділянок. Матвій Петрович ні овочів, ні фруктів купувати на збирався, та все ж не зміг втриматися від спокуси пройтися вздовж прилавків, на яких височіли золотисті’, багряні та зеленкуваті пірамідки. Затим перейшов до рядів із квітами.
Тут теж є чим помилуватись, але того, що хотілося Матвію Петровичу, він не побачив. Із віком його смаки стабілізувалися. Тому зараз, як правило, коли потрібен був букет, вибирав темні, майже чорні оксамитові троянди; їхні пахощі уловлював навіть на відстані — чимось теплим і таємничим від них віяло… Та цього разу, на превелекий його подив, не знайшов жодної темної троянди. Та що троянди! Жодної темної квітки! Лише в однієї бабусі у пластмасовому відерці стояв пуп’янок із зламаною стеблиною. Та бабуся й розказала статечному покупцеві, що всі темні квіти позабирали розбійники, котрі тут завше хазяйнують. У них, бачте, сьогодні подія: вбили їхнього ватажка з дружиною. То вони усі квіти зібрали й подалися кудись — мабуть, на кладовище…
Матвій Петрович усе-таки купив букет — надто світлі троянди, та й пахли вони карамелькою. Але що вдієш? Доки ходив по ринку, уважно роззирався. Півдесятка пияків вешталися довкола пивного ларка, двоє рекетирів нікого не чіпали на веранді біля кафе. Тільки смоктали цигарки і стиха лаялись. Три розмальовані шльондри, що бридливо сьорбали безалкогольні коктейлі, переказували одна одній жахливі фантастичні подробиці нічного злочину.
І ніхто не цікавився ні товаришем Шереметом, ні його машиною, що стояла на майданчику біля ринку.