Пригоди. Подорожі. Фантастика - 91
- Автор: Шекли Роберт, Хендерсон Зенна
- Серия: ППФ (пригоди, подорожі, фантастика) #91
- Год: 1991
- Язык: украинский
- Год: "Молодь"
- ISBN: 5-7720-0526
- Жанр: Другие приключения
Электронная книга - «Пригоди. Подорожі. Фантастика - 91». Краткое содержание книги:
— А що Деркач сказав дружині, коли та повела мову про розлучення?
— Сказав: забирай свою смердючу спідницю і котися, звідки прийшла. Я з тобою ані дітьми, ані житплощею ділитися не буду.
7
Узевську прокуратуру Матвій Петрович називав “колгосп “Тихе життя”. Як там називають його особисто, Шеремет не цікавився, хоча добре відчував їхнє ставлення до себе. Ще б пак: упродовж останніх місяців обласна прокурора, передусім — Шереметова служба, завдала “Тихому життю” чи не більше клоноту, аніж усі місцеві злочинці за весь минулий рік. І якого клопоту! Тільки підпільний цех фурнітурної фабрики чого вартий!
На обласній нараді вже встигли залити узеяцям сала за шкіру. На підході ще кілька справ. Рекет, корупція, хабарництво… А тепер іще й вбивство. Та таке гучне, що відлуння прокотиться, очевидно, по всій республіці. Психологія чиновництва мало залежить від географії. Зовсім недавно в Узенській прокуратурі вважали, що самі не в тім’я биті і чудово знають, кого й за що садити, що треба, а що ні. Обласне начальство було далеко, трохи не за хмарами, і уособлював його непохитний Лісовий, начебто й суворий, але водночас і дуже-дуже великодушний до своїх слухняних діток татусь. Місцеве начальство було поруч. Знайоме до болю. Районний прокурор з промовистим прізвищем Череватько не те щоб спеціально збирав, а так, при нагоді, накопичував у руденькій течці всілякого гатунку “компромат” на керівництво та йото найближче оточення. Зі свого боку керівництво мало за пазухою солідне дещо на Череватька. У такий спосіб досягалася рівновага, яка дуже довго ніким не порушувалася.
Та ось у захмарній височині розпочалися катаклізми, загуркотів з п’єдесталу Лісовий; переляканий Череватько терміново згадав про свій вік і подався на не дуже заслужений відпочинок. Змінилися і “перші люди” у районі, хазяїном став голова найміцнішого (а отже, і найнеслухнянішого в районі) колгоспу. Найполохливіші з товстошкірого апаратного племені вирішили, що настає кінець світу в одному, окремо взятому районі, розмовляти почали тільки пошепки і нід товстою ковдрою, а дружинам, під страхом одлучеяня від спещіази споживспілки заборонили користуватися їхніми службовими автомашинами. Втім, досить швидко усі зрозуміли, що один секретар у районі — не воїн, і хоч працює по дванадцять годин на добу, в апаратні ігри втрутитися може не завжди, а обійтися взагалі без; апарату — зась, немає в нього ні реальної влади, ні досвіду. Розгледіли, що хоч і повалено Лісового, та лишився Хижняк, вірний продовжувач його справи; і новий редактор районної газети, хоч носить “хамелеони” та сороміцькі бглі штани, так само лякається сакраментальної фрази про дискредитацію Радянської влади, як і його затягнутий у сіру трійку попередник. Одне слово, чутки про кінець світу виявились перебільшеними, а можливість досидіти в м’якеньких начкріслах як не до кращих часів, то принаймні до пенсії стала досить реальною. Щоправда, псують справу різні нахабні типи, котрі занадто, серйозно сприймають усі нові віяння. А тут іще поповзли чутки про конкурсні вибори — і страшно сказати — незалежне судочинство… Однак чиновництво — народ бувалий у бувальцях і згуртований, з добре організованим зв’язком та відпрацьованою процедурною технікою; тож коли про що й тривожитись, то лиш про те, аби встигнути, висунути, на конкурс “своїх” кандидатів, а незалежним суддям вчасно, нагадати, на якій землі вони живуть, і кому партвнески сплачують.
Отож у задачі й питається, за що це Узенській прокуратурі любити такого собі М. П. Шеремета і його людей? Адже саме від них уся морока.
Про те, що їм треба не любити ще й майора Сагайду, у “Тихому житті” не здогадуються; добре було б, аби не знали про це й надалі, аж догої Микола не розплутає головні вузли, на які його націлив Головін. Чомусь Матвію Петровичу стало тривожно. Сагайда? Ні, цей відіб’ється, в разі чого прикриємо; а ось маленька Таня Стеценко…
Але — всьому свій час. Шеремет отритиав усі необхідні папери, захопив із собою Дениса комарова (з того, як він працював з рекетирами, видно, що хлопець іще не зіпсований) і поїхав на вулицю Ангарську. Там Сагайдині соколи знайшли-таки кляту “шістку” з характерними дефектами протектора.