Пригоди. Подорожі. Фантастика - 91

9

— То що тепер ваша душа відчуває? — спитав Сагайда близько п’ятої години, коли стомлений та роздратований Матвій Петрович склав у чималу теку папери і фотографії й підвівся.

— Те саме, що й до цього, — кинув Шеремет, — хоч я до кінця цього наївного дурника не розумію. — І попрямував до виходу; в дверях зупинився й спитав:

— Тебе коли Тетянка чекає?

— Коли повернуся.

— Щасливий, — щиро позаздрив Шеремет. А тоді зітхнув і сказав: — Доведеться почекати. А ми зараз поцікавимося, як там справи у Вадима; заодно втрьох помізкуємо. Без вечері не вмреш?

— У готелі буфет до дев’ятої працює.

…“Волга” рвонула з місця так швидко, ніби за кермом сидів Осташко, і помчала вулицею.

— Нам праворуч, — нагадав Микола.

— Нічого, дамо гак. Іще раз глянемо на килимок у Травневому.

За п’ять хвилин машина пригальмувала.

— Ну як? Гарно? — посміхнувся Шеремет.

— Очі б мої не бачили, — процідив крізь зуби Сагайда.

А подивитися було на що. У провулку, просто на темно-багряному килимі, точилася бійка. Десяток здорованів-рекетирів зчепилися з якимись хлопцями. Юнаків було чи не вдвічі більше, однак плелося їм на тонке: четверо вже лежали нерухомо на землі; якраз тоді, коли “Волга” звернула у провулок, “чорнолаковий” двометровий парубійко ударив ще одного хлопчиська ногою в живіт.

Шеремет натиснув на акселератор й одночасно — на клаксон. Мить — і сіра “Волга” вклинилася між ворогуючими групами, які враз відсахнулись одна від одної. Не встиг одскочити лише “чорнолаковий” — і саме його збив із ніг Шеремет, рвучко відчинивши дверцята. Ще одного рекетира, з велосипедним ланцюгом у правиці, двома блискавичними рухами “заспокоїв” Сагайда. За кілька хвилин рекетири, лаючись, відступили на Садову. Пожмаканого здорованя і красеня, що вимахував ланцюгом, невдовзі забрала ПМГ, яку Сагайда викликав радіотелефоном.

Юнаки, що скуштували рекетирських кулаків, підвелися з землі і приєдналися до своїх, які хоч і позирали нгпривітно на міліцію, однак не розходилися. Ще одному допоміг стати на ноги Матвій Петрович: схоже було, що в нього зламане ребро. Поки Шеремет влаштовував, Сашка (так звали хлопця друзі) на заднє сидіння машини, Сагайда погомонів з його “бойовими побратимами”. З’ясувалося, що це — місцеві неформали, якийсь чудернацький сплав “зелених”, “качків” і КСП. Сюди прийшли, бо знали, хто такий Деркач, і хотіли висловити своє обурення. Рішучі хлопці.