Пісня Сюзанни. Темна вежа VI
- Автор: Кинг Стивен Эдвин
- Серия: Dark Tower #6
- Год: 2010
- Язык: украинский
- Год: Книжковий Клуб «Клуб Сімейного Дозвілля»
- ISBN: 978-966-14-0791-5
- Переводчик: Олександр Красюк
- Жанр: Фэнтези
Электронная книга - «Пісня Сюзанни. Темна вежа VI». Краткое содержание книги:
Наказував, звісно, Балазар, але Джек зараз відчував себе фельдмаршалом, і цього разу тут не побиття якось там напівсонного бармена, котрий не платить відсоток з нелегальної гри, чи переконування жидка-ювеліра на Ленокс-авеню[39] в тому, що він конче потребує протекції; тут цього разу — справжня війна. Джек мав меткий розум — принаймні порівняно з більшістю того типу вуличних розбишак, яких знав Едді, коли сам обдовбаним тусувався зі своїм братом Генрі, — але разом з тим Джек був тупим у тому фундаментальному сенсі, що не має ніякого стосунку до рівня IQ. Панк, котрий його зараз дражнив, уже одного разу побив його, і вельми вправно, але Джек Андоліні примудрився про це забути.
Дизельне пальне тихо собі хлюпало через завантажувальну естакаду і брижами розходилося по нерівних дошках підлоги в коморі. Джон, він же сей Янкі Фланелева Сорочка, кинув на Роланда запитальний погляд. Роланд відповів спершу похитуванням голови, а потім знову крутнув рукою: давай ще.
— А де той мужик-книжник, Красунчику? — голос Андоліні звучав не менш приємно, як перед тим, але вже зблизька. Отже, він уже перейшов дорогу. Едді вирішив, що він уже перед універсамом. Шкода, дизельне пальне недостатньо вибухове. — Де Тауер? Віддай його нам, і ми залишимо тебе й твого товариша в спокої до іншого разу.
«Звісно, — подумав Едді і згадав слова, що їх подеколи промовляла Сюзанна (з найкращими інтонаціями хрипатої Детти Волкер), коли хотіла продемонструвати крайній ступінь недовіри: „А ще я не кінчу тобі в рота й не обвафлю тобі волосся“».
Цю засідку було влаштовано спеціально для гостьових стрільців, Едді майже не мав сумнівів щодо цього. Ці гончаки могли знати, а могли й не знати, де перебуває Тауер (словам, що виходили з рота Андоліні, він не йняв жодної віри), але хтось знав абсолютно точно, куди й коли Незнайдені Двері відправлять Роланда й Едді, і поділився цим знанням з Балазаром.
Містере Балазаре, а хочете запопасти мерзотника, котрий осоромив вашого хлопця? Пацана, котрий вирвав Тауера у Джека Андоліні й Джорджа Бйонді, перш ніж Тауер встиг здатися й віддати вам те, чого вам треба? Чудово. Ось де він мусить з’явитись. З іще одним. І, до речі, ось готівка, тут її достатньо, щоб найняти цілу армію вбивць у двоколірних черевиках. Може, й не вистачити, бо той хлопець зух, а його друг ще гірший, але вам мусить пощастити. А якщо навіть ні, якщо навіть той, якого звуть Роланд, прорветься і зникне, залишивши по собі купу трупів… ну, для початку вистачить і одного хлопця. А ще вбивці завжди знайдуться, чи не так? Авжеж. Їх повно у світі. У світах.
А як щодо Джейка й Каллагена? Чи на них також чекала урочиста зустріч і чи було це на двадцять два роки далі від цього? Віршик на паркані, яким було огороджено пустище, наголошував, що, якщо вони підуть услід за його жінкою, станеться таке: «О СЮЗАННА-МІЯ, ДВОЛИКА ТИ МОЯ, — ось про що йшлося у вірші, — ПРИВЕЛА СВІЙ БРИГ ДО ДІКСІ-ПІҐ У РОЦІ 99». Тож якщо там чекала урочиста зустріч, чи є шанс, що вони ще живі?
Едді залишився при думці, що, аби будь-який член їхнього ка-тету загинув — Сюзанна, Джейк, Каллаген чи навіть Юк, — вони б з Роландом про це знали. Якщо він таким чином сам себе морочить, піддаючись якійсь романтичній софістиці, то хай буде так.
ТРИ
Роланд перехопив погляд чоловіка у фланелевій сорочці і черкнув ребром долоні собі по горлу. Джон кивнув і одразу відпустив пружинний важіль на рукоятці штуцера. Чіп, хазяїн універсаму, стояв тепер на землі біля естакади з дуже посірілим, там, де воно не було вимащене кров’ю, обличчям. Роланду подумалось, що той скоро зомліє. Не велика втрата.
— Джеку! — гукнув стрілець. — Джек Андоліні! — Те, як він вимовляв це італійське прізвище, варто було чути: чітко й водночас невпевнено.
— А ти старший брат Красунчика? — перепитав Андоліні. Радісним голосом. І доволі зблизька. Роланд розраховував, що той уже перед самою крамницею, можливо, на тім самім місці, де були оприявнилися вони з Едді. Він не вичікуватиме довго, перш ніж зробити наступний крок; місцевість тут сільська, але все одно навкруги є люди. Стовп чорного диму від перекинутого лісовоза вже напевне привернув чиюсь увагу. Невдовзі тут завиють сирени.
— Гадаю, ти можеш вважати мене його старшим, — промовив Роланд. Він показав рукою на револьвер у Едді в руці, тоді на комору, потім на себе: чекай мого сигналу. Едді кивнув.
— Чому б тобі не прогнати його, mi amigo?[40] Наші справи тебе не мусять стосуватися. Я візьму його, а тобі дозволю піти. Саме з Красунчиком я бажаю потеревенити. Його відповіді на мої питання подарують мені задоволення.
39
Ленокс-авеню йде від Центрального парку через Гарлем.
40
Мій друже (ісп.).