Пісня Сюзанни. Темна вежа VI

— Час, Едді! — заволав Роланд і почав стріляти в дизельне пальне.

Едді приєднався до нього. Спершу Роландові здалося, що нічого не вийде, проте врешті лінькуваті брижі блакитного полум’я з’явилися у центральному проході і зміями поповзли в напрямку колишньої задньої стінки. Слабенько! Боги, як же йому хотілося, щоб тут було те, що вони називають бензином!

Роланд відкинув барабан свого револьвера, витряс порожні гільзи собі на чоботи й перезаряджався.

— Праворуч від вас, містере, — промовив Джон ледь не байдуже, і Роланд упав ниць.

Одна куля прошила простір, який він щойно займав. Друга цмокнула кінчики його довгого волосся. Він устиг вставити тільки три набої у свій шестизарядний револьвер, але і цих було на один більше, ніж він потребував. Двох гончаків відкинуло назад, обох з однаковими дірками в лобах, точнісінько під лінією волосся.

Черговий пришелепок вискочив з-за рогу крамниці з боку Едді, тільки щоб побачити, як Едді чекає на нього з усмішкою на скривавленому обличчі. Він ураз кинув пістолет і почав піднімати руки. Едді пустив кулю йому в груди раніш, ніж його руки досягли висоти плечей. «Він навчається, — подумав Роланд. — Помагай йому боги, а він таки добре вчиться».

— Щось горить поганенько, як на мене, хлопці, — промовив Джон і подерся на естакаду. Крамницю було ледь видно крізь дим від відбитої гранати, але кулі не переставали крізь нього летіти. Здавалося, Джон їх не помічає, і Роланд подякував ка за те, що на їх шляху трапився цей чоловік. Такий стійкий чоловік.

Джон дістав з кишені штанів якусь сріблясту прямокутну річ, відкинув її кришку і, крутнувши пальцем коліщатко, видобув з неї добрячий пломінь. Цю пломеніючу коробочку він підкидом шпурнув у комору. Навкруг неї вмент, зі звуком фуф, спалахнув вогонь.

— Що з вами таке? — заверещав Андоліні. — Взяти їх!

— Ходи сюди й візьми сам! — гукнув Роланд, водночас смикаючи Едді за холошу джинсів. Джон задом зіскочив із завантажувальної естакади і поточився. Його підхопив Роланд. Саме цей момент крамар Чіп вибрав для того, аби зомліти, з ледь чутним стогоном, що нагадував радше зітхання, він завалився вперед, на всіяну сміттям землю.

— Авжеж, давай, ходи-но сюди! — дражнився Едді. — Давай, Красунчику, що таке, Красунчику, не посилай пацана робити чоловічу роботу, ти таке колись чув? Скільки ти мав при собі ділових, дві дюжини? А ми все ще тримаємося! Тож давай!

Йди-но сюди і зроби все сам! Чи так і будеш сраку лизати Балазарові решту свого життя?

Кулі ще рясніше полетіли крізь дим і полум’я, проте бійці в крамниці не виказували зацікавленості в тому, щоб кидатися крізь наростаючий вогонь. Й обабіч крамниці теж не з’явилося жодного.

Роланд кивнув Едді, показавши на його праву гомілку, де зяяла дірка. Едді у відповідь показав великий палець, хоча нога в нього під коліном помітно потовщала, опухла і під час рухів у нього хлюпало в чоботі. Біль перетворився на постійне ниття, що, здавалося, живе в єдинім циклі з биттям його серця. А втім, йому дуже вірилося, що кістка залишилася цілою. «Можливо, — казав він собі, — Саме тому, що мені хочеться в це вірити».