Пісня Сюзанни. Темна вежа VI
- Автор: Кинг Стивен Эдвин
- Серия: Dark Tower #6
- Год: 2010
- Язык: украинский
- Год: Книжковий Клуб «Клуб Сімейного Дозвілля»
- ISBN: 978-966-14-0791-5
- Переводчик: Олександр Красюк
- Жанр: Фэнтези
Электронная книга - «Пісня Сюзанни. Темна вежа VI». Краткое содержание книги:
— Ти! — промовив Роланд. — Маєш зброю?
Чоловік у фланелевій сорочці затрусив головою. Очі він мав яскраво-сині.
Переляканий, вирішив Роланд, але не панікує. Перед цим покупцем сидів, розчепіривши ноги, крамар і з болісним здивуванням дивився, як червоні краплі ляпають й розпливаються по його білому фартуху.
— Хазяїне, в тебе є зброя? — спитав Роланд.
Перш ніж крамар встиг відповісти — якщо взагалі він був здатен на відповідь, — Роланда за плече вхопив Едді.
— Атака легкої бригади, — бовкнув він. Слова вийшли якимось жованими: Атафа лефхої пфихафи, — а втім, Роланд все одно не зрозумів би цієї культурної референції.[36] Важливішим було те, що Едді помітив ще шістьох бійців, котрі рушили через дорогу. Цього разу врозсип і кидаючись зигзагами з боку в бік.
— Vai, vai, vai![37] — підганяв їх ззаду Андоліні, махаючи обома задраними руками.
— Господи, Роланде, це ж Фігляр Постіно, — промовив Едді. Фігляр знову був озброєний чимось неймовірно громіздким, хоча Едді й не був певен, чи це той самий збільшений автомат М-16, який той називав «незрівнянним кулеметом Рембо». Та в будь-якому разі він і тепер виявився так само нефартовим, як і в перестрілці у «Похилій вежі». Едді вистрелив, і Фігляр гепнувся на одного з тих бійців, що вже валялися посеред дороги, але, поки падав, не перестав стріляти в їх бік зі свого смертоносного апарата. Напевне, в цьому вчинку проявився не героїзм, а здатність пальців, що виконували останні сигнали вмираючого мозку, до спазматичного стискання, проте Роланду з Едді довелось-таки знову впасти ниць на підлогу, і таким чином інші п’ятеро бандитів устигли знайти собі прихисток за старою машиною по цей бік дороги. Ще гірше. Тепер під прикриттям вогню з автомобілів на протилежному узбіччі — тих, якими вони сюди приїхали, подумалось Роландові — вони зможуть перетворити цю крамничку на тир, самі не піддаючи себе надто великій небезпеці.
Ситуація дуже нагадувала ту, що була трапилася на Єрихонському пагорбі.
Саме час було накивати п’ятами.
Звук мотора продовжував наростати — великий двигун тягне важкий вантаж, судячи зі звуку. І дійсно, на узвишші, ліворуч від крамниці, з’явився величезний, навантажений великими колодами лісовоз. Роланд побачив, як вирячився водій, як відпала в нього нижня щелепа, а чом би й ні? Перед крамничкою невеличкого містечка, де, поза всякими сумнівами, він не раз зупинявся хильнути пляшечку пива чи елю після довгого гарячого дня в лісі, валялося посеред дороги з півдюжини закривавлених трупів, немов тіла полеглих у битві бійців. Котрими, як це знав Роланд, вони насправді й були.
Заверещали передні гальма. З-поза хвоста лісовоза долетіло пихкання розсердженого дракона — звук пневматичних задніх гальм. Їм акомпанував лемент великих гумових коліс, котрі, навіть заблоковані, продовжували тягнути за собою чорні димні смуги по шосейному шляху. Багатотонний вантаж лісовоза почало розвертати боком. Роланд бачив, як від колод відскакували в синє небо тріски, бо ж бійці по той бік дороги так і не припиняли несамовито стріляти. Щось майже гіпнотичне було в цьому видовищі, ніби він побачив Щезлих Звірів Ельда, котрі з палаючими крильми валяться з небес.
Передок лісовоза, що рухався за інерцією, переїхав перший труп. Бризнули червоними мотузками кишки, ляпнули на брудне узбіччя. Відривалися ноги й руки. Колесом розчавило голову Фігляра Постіно, череп луснув зі звуком горіха в палаючому вогнищі. Вантаж лісовоза повело ще далі вбік, колоди почали зсовуватись. З-під заблокованих коліс, заввишки Роландові по плече, здіймалися хмари кривавої куряви. Лісовоз плив повз крамницю з маєстатною неквапливістю. Водія в кабіні вже видно не було. На якусь хвилину крамницю і людей у ній відрізало від вогню переважаючих сил супротивника по той бік дороги. Крамар Чіп та його єдиний покупець, що залишився живим, — містер Фланелева Сорочка — тупилися очима на повільний лісовоз з ідентичним виразом безпорадного здивування на обличчях. Крамар бездумно витирав кров зі скроні і струшував її долі, мов воду. Рана в нього гірша за ту, що отримав Едді, — оцінив на око Роланд, — хоча він сам цього поки що не розуміє. Либонь, це й на краще.
36
«Атака легкої бригади» — поема лорда Альфреда Теннісона 1854 р., в якій він описав самовбивчу атаку англійських кіннотників на позиції росіян у битві біля Балаклави під час Кримської війни 1853–1856 рр.; відтоді ця фраза використовується для означення відчайдушно-безнадійної справи.
37
Вперед-вперед-вперед (іт.).