Пісня Сюзанни. Темна вежа VI
- Автор: Кинг Стивен Эдвин
- Серия: Dark Tower #6
- Год: 2010
- Язык: украинский
- Год: Книжковий Клуб «Клуб Сімейного Дозвілля»
- ISBN: 978-966-14-0791-5
- Переводчик: Олександр Красюк
- Жанр: Фэнтези
Электронная книга - «Пісня Сюзанни. Темна вежа VI». Краткое содержание книги:
— Агов, Шнобелю! — гукнув Едді (як, здається, робив це завжди, коли зустрічав цього падлюку). — Як ся маєш, земляче?
Правду кажучи, Джордж Бйонді зовсім не виглядав на те, що йому гарно ведеться. І рідна матінка змогла б назвати його хіба що статурним, але не більше того, навіть у його найкращі часи (цей страшенний дзьоб), а зараз він мав лице опухле, уквітчане синцями, які лише почали відцвітати. Найгірший з них примостився в нього просто між очима.
«Це моя робота, — подумав Едді. — Я зробив це у підсобці книгарні Тауера». Так воно й було, але здавалося, що це сталося тисячу років тому.
— Ти, — промовив Джордж Бйонді. Схоже, він так здивувався, що навіть забув націлити зброю. — Ти. Тут.
— Це я, і я тут, — погодився Едді. — А от тобі краще було б залишитися в Нью-Йорку. — 3 цими словами він вистрелив Джорджеві Бйонді в обличчя. І його приятелю також.
Фланелева Сорочка натиснув на важіль насоса, який тримав у руці, і темне дизельне пальне бризнуло з крана. Облило Чіпа на завантажувальній естакаді, той обурено крякнув і поточився.
— Пече! — закричав він. — Чорт, як же воно збіса пече. Припини, Джоне!
Джон не припиняв. Ще троє чоловіків вискочили з Роландового боку крамниці, та, побачивши жахливо спокійне обличчя стрільця, хотіли заховатися назад. Вони померли раніше, ніж встигли розвернутися на підборах своїх новеньких, недавно придбаних фермерських черевиків. Едді подумав про ті півдюжини легковиків і великий трейлер, припарковані по той бік дороги і навіть встиг подивуватися тому, як багато людей Балазар вирядив у цю маленьку експедицію. Напевно, що не лише своїх бійців. Чим він платив за імпортних?
«А він і не мусів, — подумав Едді. — Хтось напакував його готівкою і наказав поїхати найняти смертників. Якомога більше покидьків з усіх усюд. І хтось переконав його, що хлопці, за якими вони полюватимуть, заслуговують на таке обслуговування».
Зсередини крамниці донісся глухий струс. З комина вилетіла сажа і загубилася на тлі темнішої маслянистої хмари, що здіймалася від розбитого тягача лісовоза. Едді подумав, що підірвали гранату. Двері з комори до крамниці зірвало з завіс, вони навстоячки посунулись коридором і впали лігма. Той, хто кинув гранату, скоро кине й другу, а тепер, коли долівку комори залито дюймовим шаром дизельного пального…
— Пригальмуй його, якщо можеш, — сказав Роланд. — Ще недостатньо вогко тут.
— Пригальмувати Андоліні? — перепитав Едді. — Як я це зможу?
— Своїм невгамовним ротом! — гаркнув Роланд, і Едді уздрів чудернацьке, миле видовище: усміхненого Роланда. Той мало не сміявся. В той же час він дивився на Фланелеву Сорочку, на Джона, і робив правою рукою жест, ніби щось крутить: мовляв, давай, качай.
— Джеку! — крикнув Едді. Він не уявляв собі, де тут може бути Андоліні, тож просто заволав на всю силу легень. А оскільки ріс він у Бруклінському кварталі зі специфічною репутацією, то вийшло в нього це доволі голосно.
Недовга пауза. Стрілянина стишилась, потім вщухла.
— Агов, — гукнув у відповідь Джек Андоліні. У голосі чулося здивування, проте поблажливо-гумористичне. Едді сумнівався, що той насправді здивувався, але не мав сумнівів, що єдине, чого той бажав, це — відплати. Йому зробили боляче в підсобці книгарні Тауера, але не це було найгіршим. Його там принизили. — Агов, Красунчику! Це ти той парубок, що пообіцяв відправити мій мозок аж до Гобокена,[38] а потім ткнув мені револьвер під підборіддя? Хлопче, в мене залишилася там мітка!
Едді наче на власні очі бачив, як той, промовляючи ці гіркі слова, водночас робить руками знаки, розставляючи залишок своїх бійців на позиції. Скільки їх ще там? Вісім? Може, десять? Купу їх вони вже постріляли, але хтозна, скільки залишилось. А де з’являться решта? Двійко з лівого боку крамниці. Двійко з правого. Інші там, разом з мсьє Солдатик-із-Гранатами. А коли Джек все підготує, ті хлопці кинуться в атаку. Прямо через мілке щойно налите озеро дизельного пального.
На це Едді принаймні сподівався.
— Зі мною сьогодні той самий револьвер, — крикнув він у відповідь. — Джеку! Цього разу я приставлю його тобі до сраки, як гадаєш, тобі сподобається?
Джек зареготав. Легко, розслаблено. Грає, але ж вправно грає. В душі він мусить уже палати: пульс перевищив сто тридцять, тиск більше ста сімдесяти. Такі-то справи, це не просто віддавання боргу якомусь дрібному панку, котрий наважився дати йому по голові, а найважливіша робота за всю його кар’єру лиходія, це його Суперкубок.
38
Гобокен — місто в штаті Нью-Джерсі, просто напроти Мангеттену, на протилежному березі річки Гудзон.