Вождь червоношкірих (Збірник)

Я й далі навідувався у намет Дуганів, сподіваючись, що Мейм зглянеться на мене. Якщо віра у всеперемагаюче кохання достатньо сильна, щоб пережити відсутність пристойного харчу, чому б їй не подолати таку перешкоду, як наявність останнього, думав я. І продовжував віддавати данину фатальному недоліку, хоча щоразу, з'їдаючи картоплину в присутності Мейм, відчував, що власноруч ховаю найщиріші свої сподівання.

Думаю, Кольєр перебалакав із Мейм і теж упіймав облизня. Отож якось він замовляє чашечку кави і галетне печиво та сидить, відкушуючи манюсінькі шматочки, ніби панна у вітальні, а раніше полюбляв смажене м'ясо і тушковану капусту. Ідея мені сподобалась, я вчинив так само; кожному здавалося, що він упіймав Бога за бороду. Наступного дня ми повторили замовлення, аж тут виходить старий Дуган із нашими делікатесами.

— Вирішили постувати, джентльмени? — запитує він по-батьківському, але з іронією. — А я думаю, підміню Мейм, таці не важкі, мій ревматизм не розбушується.

Довелося нам із Кольєром знову переходити на важкий харч. Саме тоді я помітив, що мій апетит раптово зріс до незвичайних і руйнівних розмірів. Я жер так, що Мейм, певно, нудило, коли я тільки підповзав до входу. Це потім я дізнався, який безбожний чорний жарт зіграв зі мною Ед Кольєр. Ми регулярно виходили в місто перехилити по чарчині, щоб угамувати голод. А та тварюка підкупила десяток барменів, щоб вони підливали мені яблуневої настоянки для звірячого апетиту. Але це були ще квіточки. Найстрашніше трапилося згодом.

Якось Кольєр не з'явився у забігайлівці. Мені сказали, що вранці він поїхав із міста. Єдиним суперником залишалося меню. За кілька днів до від'їзду Кольєр подарував мені шестилітрову бочечку чудового віскі, яку йому начебто прислав кузен із Кентуккі. Зараз я впевнений, що відсоток яблуневої настоянки у віскі перевищував межі розумного. Я продовжував поглинати тонни їжі. Для Мейм я став найжуйнішим серед усіх Божих творінь.