Вождь червоношкірих (Збірник)

Певна річ, ми з Кольєром познайомились і навіть стали спілкуватися поза наметом. Якщо не брати до уваги його замашок, він був нормальним хлопцем, таким собі дружнім суперником.

— Я помітив, що страви смакують вам краще після того, як гості залишають банкетний зал, — сказав я якось, щоб штовхнути його на відвертість.

— О так, — задумливо відповів Кольєр, — гамір переповненого ресторану погано впливає на мій чутливий шлунок.

— Мені галас теж діє на нерви, — кажу я. — Гарненька тут дівчина, еге ж?

— Усе зрозуміло, — шкіриться Кольєр. — Ну, якщо ви перший заговорили про це, то своєю зовнішністю вона дійсно не ображає почуття прекрасного.

— Дівчина — справжнє сонечко, — кажу я, — і я маю на неї певні плани. Раджу вам це затямити.

— Буду з вами відвертий, — не відступає Кольєр, — якщо в аптеках не закінчиться пепсин, б'юсь об заклад, врешті-решт ви отримаєте лише серйозні проблеми з травленням.

Ми почали змагання; дислокація — забігайлівка під тентом, де нас чекала Мейм — ласкава, весела, привітна; шанси видавалися рівними, в той час як Купідон і кухар працювали в ресторані Дугана понаднормово.

Одного вересневого вечора я вмовив Мейм вийти після вечері на прогулянку. Ми трохи перейшлися і на околиці міста присіли на купу дощок. Скориставшись із рідкісної нагоди, я заспівав соловейком про те, що торгівля бразильськими діамантами і чудовими запальничками може стати міцним підґрунтям для сімейного щастя; що жити вдвох набагато цікавіше, ніж самотиною; що прізвище Петерс звучить краще, ніж Дуган, та пропонував дівчині зробити з вищесказаного висновки.

Мейм ніяк не відреагувала на тираду. Натомість незадоволено знизала плечима. Я починав розуміти, де собака заритий.

— Джефе, — мовила вона, — краще б ви нічого не казали. Ви приємний чоловік, як і решта відвідувачів ресторану, але на світі немає чоловіка, за якого б я вийшла заміж. Цього ніколи не станеться. Знаєте, що я думаю про чоловіків? Чоловік — це могила. Він — саркофаг серед поховальної камери під назвою біфштекс-свинячі-відбивні-шинка-з-яйцями. Він — саме це і нічого більше. Два роки я спостерігала, як чоловіки їдять, їдять, їдять, і не можу сприймати їх інакше як жуйних двоногих тварин. Вони — просто боввани, що сидять за столом над ножем, виделкою і тарілкою. Так я розумію чоловіків. Я намагалася змінити своє до них ставлення, але це мені не до снаги. Я чула, що дівчата божеволіють від коханих, але я такого не розумію. Чоловік, м'ясорубка і буфет викликають у мене приблизно однакові почуття. Якось я пішла на денну виставу, щоб подивитися на актора, від якого шаленіли мої подруги. Я зацікавилась ним рівно настільки, щоб подумати: любить він біфштекс із кров'ю, пропечений чи засмажений і яйця на круто чи ріденько. От і все. Ні, Джефе, я ніколи не вийду заміж, щоб дивитися, як моя половинка чавкає за сніданком, приходить поплямкати на обід, а ввечері їсть, їсть і їсть.