Вождь червоношкірих (Збірник)

Купідонова кухня

Жіноча логіка — виголосив Джеф Петерс, вислухавши численні здогади з цього приводу, — часто суперечить сама собі та здоровому глузду. Жінці кортить того, чого ти не в змозі їй дати. Що складніше дістати якусь річ, то вона їй потрібніша. Жінка береже дрібнички на згадку про події, які ніколи не траплялися. Жінка любить, щоб їй нагадували про те, чого вона ніколи не знала. Прямий погляд на речі — це для жінки занадто.

Від природи та внаслідок постійних переїздів у мене є клята здібність, — провадив Джеф, між власними задертими підошвами зосереджено вдивляючись у грубку бакалійної крамниці, — знатися на деяких речах краще за інших. Я дихав бензиновими випарами, спілкуючись із натовпами на вулицях майже кожного американського міста. Я причаровував людей за допомогою музики, ораторського мистецтва, вправності рук і гнучкості розуму. Я продавав їм коштовності, ліки, мило, тоніки для волосся та інший непотріб. Під час мандрівок відпочинком і спокутою було для мене знайомство з прекрасною статтю. Чоловікові знадобиться ціле життя, щоб вивчити одну окремо взяту жінку, але якщо він присвятить, скажімо, десять років наполегливому й уважному вивченню жінок загалом, то чимало дізнається про них як про біологічний вид. Я отримав цікавий урок, коли працював на Заході з партією бразильських діамантів і патентованих запальничок, саме після подорожі саванною через Бавовняний Пояс[50] із безпечним порошком для олійних ламп Делбі. Тоді почалося процвітання Оклахоми. Місто Гутрі підіймалося посеред штату, як булка з дріжджового тіста. Типове місто-скороспілка, в якому треба вистояти чергу, щоб умитися; можна отримати рахунок за оренду, якщо затримаєшся у забігайлівці понад десять хвилин, а платити за пансіон доведеться, навіть якщо проведеш ніч на дошках просто неба.

Від природи і згідно з внутрішніми переконаннями, щоб поїсти, я скрізь вишукую тільки найкращі місця.

Отож, роззирнувшись довкола, я вибрав забігайлівку, тільки-но відкриту сімейкою, що прилетіла до міста на запах грошей і процвітання. Я поцілив просто в яблучко. Спільними зусиллями ресторатори звели квадратний будиночок, в якому мешкали і куховарили, а подавали страви в наметі, прилаштованому збоку. Намет прикрашали веселі плакати, основним завданням яких було відвадити бувалого мандрівника від грішних пансіонатів та готелів. «Смакуй домашнє матусине печиво!» «Ти вже скуштував наших запечених у тісті яблук і кремового пудингу?» «Гарячі тістечка і кленовий сироп із твого дитинства!» «Наші курчата не встигли вирости!» Такі літературні шедеври тішать серце любителя добре попоїсти! Я подумав, що сьогодні ввечері блудний син моєї матусі набиватиме кендюх саме тут. Так і сталося. У наметі я познайомився з Мейм Дуган.

Старий Дуган, ледащо з Індіани метр вісімдесят на зріст, здебільшого проводив час, розвалившись у кріслі-гойдалці у хатині та згадуючи страшний неврожай зернових дев'яносто шостого року. Мамця Дуган готувала, а Мейм подавала на стіл.

Лишень поглянувши на Мейм, я зрозумів, що у дані перепису населення закралася помилка. Це була єдина така дівчина на всі Сполучені Штати, хоча словами передати її унікальність важко. Вона була схожа на янгола — очима, манерами. Такі дівчата зустрічаються від Бруклінського мосту до Каунсил-Блафс у штаті Айова. Заробляють вони на життя у крамницях, ресторанах, офісах і на фабриках. Товариські, чесні, неупереджені, ніжні, моторні, ці красуні не бояться жити. На своєму шляху вони віч-на-віч зустрічали чоловіків і виявили їхню нікчемну сутність. Вони усвідомлюють, що казочки про принців на білих конях страшенно далекі від правди.