Тайники розкриваються вночі
- Автор: Кашин Володимир Леонідович
- Год: 1980
- Язык: украинский
- Год: "Веселка"
- Жанр: Другие детективы
Электронная книга - «Тайники розкриваються вночі». Краткое содержание книги:
Своїм успіхом Юрій Гармаш зобов'язаний чесним радянським людям, старшим товаришам з кримінального розшуку, які допомагають йому робити перші кроки в його нелегкій і потрібній справі. Дія роману відбувається в першій половині 1960-х років.
Особливо потерпав у дні війни. На фронті точилися бої, лилася кров, а я морочився в глибокому тилу з розкрадачами, спекулянтами. Так було, поки не зрозумів, що ведемо війну на два фронти: один видимий, гарячий, де сунуть фашистські орди, другий непомітний, і ворог — тихий, в образі валютника, який скуповує золото, таке потрібне для оборони…
— Ну, — промовив Юрій, — війна давно скінчилася. — Він так це сказав, ніби боронився від почуттів, які викликала в нього розповідь Вовченка. Адже перед ним постала своя маленька кімната, портрет батька…
— Справді, видимого фронту, де вибухають снаряди і строчать кулемети, давно немає… Але хіба ви не ведете бій із своїми «хіміками». Де взялись вони, чому такі злочини ще є — дуже складне питання. Тут і так звані пережитки капіталізму в свідомості, і наслідки війни, і згубний подих чужого світу. Нема йому в нас поживного грунту, але у декого ще залишилися мікроби зажерливості, здирства, егоїзму, які при слушній нагоді оживають, як палочки Коха. Є чудовий вираз: «Мертві хапають живих…» Так і тут. У нашому суспільстві це ніби відгомін давньої класової боротьби конаючого світу…
Довго розмовляв цього вечора Вовченко із своїм молодим колегою.
У коридорі, коли Юрій одягав плащ, підполковник раптом схопився за голову.
— Склероз починається, — поскаржився він. — Ви казали ранком про рапорт. У чому річ? Що сталося?
— Боюсь, не вийде з мене путнього оперативника, — зам'явся Юрій. — Без року тиждень працюю, а от уже вскочив у халепу з Божком.
— Злякалися? — іронічно протяг Вовченко.
— Та ні, товаришу підполковник, — рішуче відповів Юрій. — Не злякався… Просто — наче сам не свій.
Розмовляючи з Вовченком, він не помічав, що бгає пальцями в кишені плаща складений учетверо рапорт.
— Подумайте. Тільки добренько, — погодився підполковник. — Силоміць тримати не будемо. Але, по-моєму, з вас вийде хороший оперативник… А Божко? Що ж! І не таке буває… Поки що кінчайте справу з вашими «хіміками».
Юрій попрощався.
Вже на дверях з батьківською теплотою Вовченко додав, несподівано перейшовши на «ти»:
— Тобі, Юрію Сергійовичу, буде легше працювати, ніж нам — старим. Люди стають інші, і злочинів меншає… Та й хімія твоя все-таки ближче до наших справ, ніж, скажімо, географія, — всміхнувся він. — Без знання виробництва, техніки у нас тепер не обійтись…
На вулиці Юрій витяг з кишені зібганий рапорт і повільно розірвав його. «Треба буде — написати не важко», — ніби виправдувався перед собою. Хотів викинути паперові клаптики, затиснуті в жменю, але подумав, що вітер рознесе їх по всій вулиці, й засунув у кишеню.
Піднявши комір плаща, пішов назустріч рвучкому вітру до узвозу, що вів на Бессарабку[7].
Хто ж ви такий, валютник Жуков?
У колонію, де після суду відбував покарання валютник Жуков, Вовченко приїхав поїздом. Разом з ним з вагона вийшов дебелий чоловік років п'ятдесяти, одягнений у темний костюм і прогумований плащ. Чоловік оглянувся і, на жест Вовченка, пішов слідом за ним.
Це був колгоспний бригадир Іван Петрович Жуков, якого Вовченко навесні сорок четвертого року, невдовзі після визволення Київщини, затримав за крадіжку посівного ячменю. Після амністії Жуков оселився під Харковом. Тепер, установивши адресу, підполковник зв'язався із своїм колишнім підопічним і запросив його приїхати.
Перейшли колію і лісовою дорогою попрямували до будівель, які визирали з-поміж високих сосон. Жуков ішов квапливим коротким кроком, намагаючись не відставати від Вовченка, і на його засмаглому обличчі все дужче проступало збентеження.
7
Бессарабка — історична місцевість в районі Бессарабської площі Києва. Відома з кінця 18 століття, коли тут було відкрито потужне водне джерело, побудовано басейн, а згодом виник базар. У кінці 18 — на початку 19 століття на Бессарабці розміщувалася також кінна поштова станція. Назва — від великої кількості приблудлих, бродячих людей, які оселялися тут в халупах поблизу Крутого узвозу. Ці люди одержали у киян назвисько «бессараби» («басараби»). За іншою версією, назва походить від селян з Бессарабії (Молдови) і півдня України, які торгували тут. У 1910–1912 на Бессарабці збудовано Бесарабський ринок з торговельною площею 896 кв.м. (архітектор Г. Ю. Гай).