Тайники розкриваються вночі
- Автор: Кашин Володимир Леонідович
- Год: 1980
- Язык: украинский
- Год: "Веселка"
- Жанр: Другие детективы
Электронная книга - «Тайники розкриваються вночі». Краткое содержание книги:
Своїм успіхом Юрій Гармаш зобов'язаний чесним радянським людям, старшим товаришам з кримінального розшуку, які допомагають йому робити перші кроки в його нелегкій і потрібній справі. Дія роману відбувається в першій половині 1960-х років.
Гармаш знову залишився сам. Уже не хотілося шукати сина Басистого. Почав пробиватися крізь юрбу до вихідних дверей.
І несподівано помітив Інну. Вона увійшла в зал, озирнулася, немов теж когось виглядала. По вустах її ковзнув замріяний усміх.
Юрій, який так хотів побачити її тут, тепер наче закам'янів. Не наважився підійти. До того ж Інна прийшла не сама — з Аллою, цією легковажною співачкою, невибагливою подружкою Божка, і він розумів, що відвертої розмови не буде.
Дівчата раптово зникли в людському вирі, а Юрій непорушно стояв біля виходу, немов купаючись у тій атмосфері осяйності, що її створила поява Інни. Потім, перемагаючи себе, він рішуче відчинив двері і вийшов на вулицю під холодний вечоровий вітер.
Час від часу заходячи з кухні до кімнати, Варвара Олексіївна тривожно поглядала на сина.
Юрій удавав, ніби читає журнал, але мати цьому не вірила.
Юнак таки нічого не бачив у журналі. Думки крутилися навколо минулої розмови з Вовченком, навколо цинічного визнання Божка. Переплутувалися з думками про Інну. І хоч би про що зараз згадував, з голови все одно не йшло, що зробив помилку, погодившись зв'язати своє життя з міліцією.
В дитинстві малий Юрко любив забитися в куток і розглядати батьків портрет, що висів над ліжком, дивитися доти, поки йому не починало здаватись, що батько ворухнувся і ожив. Цей грубо відретушований портрет молодого льотчика в шинелі й шапці-вушанці, з трьома трикутниками на петлицях, ховав у собі великі таємниці і великі відкриття.
Звіряючись йому, як би робив це живому, Юрко уявляв останні хвилини Сергія Гармаша, і часто йому здавалося, що він у літаку поруч з батьком, разом з ним летить у бій, разом кидає літак назустріч противнику. І над ним, так само, як над батьком, хитнувшись, перекидається чорна земля чужої Німеччини, горби та ліси, крутиться в небі, стає маленькою кулею, раптовим гострим вогнем влітає у серце і вибухає…
Він нишком витирав сльози і присягався помститися фашистам, як підросте.
Тепер Юрій Гармаш був у тому віці, до якого дожив його батько, і міг розмовляти з ним, як з рівнею. Але все одно до воїна, зображеного на портреті, у нього залишалося дитяче почуття шани і якоїсь підсвідомої ніяковості перед тим вічним таїнством, внаслідок якого цей молодий льотчик був його рідним батьком. Вглядаючись у портрет і мовчки розмовляючи з ним, Юрій ніби потрапив у царство античасу, де зникали земні поняття і все, що було, тривало й досі; минуле ставало сучасним, а сучасне — минулим, і він міг розмовляти з вічно живим і вічно юним своїм батьком.
Задивившись на портрет, Юрій не почув кроків матері.
Варварі Олексіївні до болю схотілося приголубити сина і своїм дотиком перебрати його болі та жалі.
Але вона боялася розсердити змужнілого сина непроханим співчуттям. Тільки спитала:
— Голова болить?
Простима материнська хитрість: вона зможе торкнутися його чола, перевіряючи, чи немає жару.
Хлопець легенько відсторонився. Знову взяв у руки журнал і схилився над ним.
Мати журливо подумала, що не знає, які турботи терзають її Юрка. «Певно, тяжко йому в міліції, і не може він ні з ким погомоніти, поділитися. А може, щось інше мучить? Може, прийшов і його час? — Варвара Олексіївна відчула легкий укол в серці. — Але нехай! — Вона непомітно зітхнула. — Аби лиш гарна дівчина… Певно, мучить його і те, що живуть так тісно, нема куди не те що сторонню людину запросити, а й самим по-людському ступити».
— Юрику, узвару тобі принести?
Хлопець невдоволено глянув на матір.
Які вони різні — його батьки. Чоловік на портреті завжди вбачався мужнім воїном. Він був легендою і таємницею, непізнаним другом-товаришем. А мати — проста і звичайна, така не схожа на вимріяного батька!
Але ці двоє людей, такі різні, як йому здавалося, насправді були найрідніші, і серце матері виразніше, ніж будь-який портрет, зберігало живий образ батька.
Уперше в житті Юрій подумав про трагедію жіночої самотності, якої зазнала мати, присвятивши життя синові. Не зміг перебороти наплину ніжності, чомусь згадав стару робітницю Чикаленко, її руки, підвівся і пригорнувся до матері.
Зворушена і навіть якось знесилена цим порухом завжди стриманого хлопця, Варвара Олексіївна відчула, як Юркові тяжко.