Тайники розкриваються вночі
- Автор: Кашин Володимир Леонідович
- Год: 1980
- Язык: украинский
- Год: "Веселка"
- Жанр: Другие детективы
Электронная книга - «Тайники розкриваються вночі». Краткое содержание книги:
Своїм успіхом Юрій Гармаш зобов'язаний чесним радянським людям, старшим товаришам з кримінального розшуку, які допомагають йому робити перші кроки в його нелегкій і потрібній справі. Дія роману відбувається в першій половині 1960-х років.
— Заспокойтеся, Олено Михайлівно, заспокойтеся, — просив Погосов, подаючи їй склянку з водою. — Я ж сказав, це дуже добре, що ви чесно все розказали, повернули гроші державі. Одне тільки запитання: чого ж відразу не прийшли до нас?
Але, видно, жінка вже не могла відповідати. Хусточка збилася з голови, відкривши кучері, які дрібно тремтіли, обличчя збіліло, і раптом, заплющивши очі, вона важко відкинулася на спинку стільця.
— Валер'янку, валідол, швиденько, — сказав Погосов Юрієві, бризкаючи на жінку водою із склянки.
…Під кінець розмови до кімнати оперативників зайшов Вовченко. Тихо сів за вільний стіл.
— Я готова зазнати кари, якої заслужила, — витираючи сльози, говорила жінка. — Більшої, ніж сама собі завдала, не буде… Та хіба я одна така. Скільки приходить у торгівлю дівчаток з усяких курсів, із сіл приїздять… Кожну шахраї можуть заплутати…
— Чесну людину важко заплутати, — зауважив Погосов.
— Я теж була чесна, але дурна, боялася прийти до вас… Вже й зрозуміла, куди мене штовхають, а все одно: і так страшно, і так боюся.
…Розмова скінчилася. Конвоїр забрав Голубенко, але в кімнаті із запахом валер'янки ще, здавалося, залишилися її схлипування і сльози, — тільки вже не на обличчі, а на підсвічених лампою мокрих шибках.
— Знову розвезло, — глянувши у вікно, порушив важку тишу підполковник.
Юрій і Погосов мовчали.
— Ну, як розмова?
— Хочете послухати? — Погосов ввімкнув магнітофон, який стояв у кімнаті.
Час немов повернувся назад: «Вони, Олено Михайлівно?» — почувся голос Погосова і ридання жінки у відповідь: «Будь вони прокляті!.. Будь вони прокляті!..»
— Шкода її? — спитав Юрія Вовченко, коли стрічка скінчилася, і сам відповів: — Звичайно, нелегко дивитися на сльози, особливо, коли плаче людина, яка опинилась у скруті через недосвідченість і трагічний збіг обставин… З вантажниками розмовляли? — звернувся він до Погосова.
— Розмовляв. Історію з виноградом потверджують, їм таки належав відгул. Тієї п'ятниці зверталися до завбази. Завбази послав їх до Голубенко, і вона відпустила.
— Треба встановити, чи знав завбази, що прибудуть вагони. Якщо знав, — Голубенко правду сказала… Інакше вся вина буде на ній і суд не повірить її словам… Ну добре, Георгію Ованесовичу, закінчуйте справу, оформляйте. А там подумаємо, порадимось…
Вовченко підвівся.
— Проведіть мене, якщо маєте час, — запропонував Юрію.
Вони вийшли з будинку. Дощу вже не було. Тільки вогкий вітер вільно гуляв у глибоких кам'яних ущелинах вулиць, видуваючи з найменших шпаринок залишки тепла.
— Чаю гарячого б! — потер руки підполковник.
Офіцери спустилися на майдан Калініна[5], повільно піднялися на Печерськ[6].
— Не дає мені спокою ця виноградна історія, — зітхнув Вовченко. — На базі звільнили з роботи комірника. Замість нього прислали Голубенко. Однієї п'ятниці звертаються до неї вантажники. Працювали в неділю, належить відгул. Вона йде до завбази: як бути?
«Самі дивіться. Є робота на завтра?» — «Немає поки що». — «То відпускайте, якщо людям належить відгул».
Вантажники пішли. А через годину прибуло шість вагонів винограду. Розвантажуйте!
Голубенко знову до завідувача. «Ви людей відпускали, — каже. — Тепер самі й розшукуйте». Вона туди-сюди, а розвантажувати нема кому. Аж у понеділок почали. Тим часом вагон винограду зіпсувався. Серпень. Спека. Торговельні організації не беруть… «Під суд підеш, згноїла державне добро… Або покривай шкоду», — лютує начальство.
Їй уже бачаться грати, а сама недавно заміж вийшла, дитя маленьке. Навколішки стає: врятуйте!.. Врешті завбази змилостився. Знайшов покупця на зіпсований виноград. Купили на вино, на переробку, за мізерну суму. А решта?
«От що, — каже завідувач, — будеш слухняна, врятую. Прибули сливи по п'ятдесят копійок за кіло, в такі й такі крамниці здавай по шістдесят. Різниця покриє нестачу».
«Операція» пройшла «благополучно». Голубенко начебто вільніше зітхнула. Вдячна «рятівникові». А той незабаром: «Прибули яблука. Ціна — сорок копійок. Оформляй крамницям по шістдесят. Прибуток ділитемеш на трьох: собі, мені, бухгалтерові». — «Не хочу, не буду, це ж тюрма!» — «А сливи — не тюрма?» — «Та то ж один раз з вашого дозволу. Щоб виноград покрити!» — «І це з мого дозволу. А не будеш робити — завтра прокурор про сливи знатиме».
І почалося. Голубенко ховалася від людей, від сім'ї, від самої себе. Свою частку тицяла по всіх закутках. Аж поки не завезла до матері в Мотовилівку й закопала в льоху… Боїться тих грошей, як чорт ладану, а прийти чесно розповісти — духу не вистачає. Врешті спіймалася на пересортуванні. Тепер має відповідати. Завбази, бухгалтер осторонь. Свідків не було, як ділилися. Загребли її руками жар, а самі сповнені благородного обурення… Але Голубенко водночас і злочинниця, хоч і повністю повернула награбоване… Отже, по якій лінії пролягає у даній ситуації об'єктивна справедливість, Юрію Сергійовичу?
5
Майдан Калініна (з 1991 року Майдан Незалежності) — центральна площа Києва. Розташована між Хрещатиком, вулицями Бориса Грінченка, Софійською, Малою Житомирською, Михайлівською, Костьольною, Інститутською, Архітектора Городецького та провулком Тараса Шевченка. В 1935 році Радянську площу перейменували на площу імені Калініна (на честь першого голови Верховної Ради СРСР М. І. Калініна; у 1977–1992 роках його ім'я мала Михайлівська площа). Колишні назви: Козине болото, Хрещатицька площа, Думська площа, Радянська площа, майдан ім. 19-го вересня, площа Жовтневої революції.
6
Печерськ — історична місцевість у центрі Києва. Розташована між Липками, Кловом, Звіринцем і Дніпровими схилами. Назва — від печер Києво-Печерської лаври (засн. в 1051), що існують з найдавніших часів. Почав формуватись у 12 ст. як Печерське поселення довкола лаври і на місці кол. с. Берестове. У 16–17 ст. — Печерське містечко. Після спорудження у 1-й пол. 18 ст. Старої Печерської фортеці — адміністративний центр Києва. На Печерську збереглися унікальні пам`ятки архітектури часів Київської Русі та наступних століть. Печерськ славиться чудовими парками на дніпровських схилах. У 1964 році на Печерську відкрито Центральний ботанічний сад з чудовим садом бузку та дендрарієм.