Ключ від чужого замка

— Але про книги ніхто не знає, — спробувала було захиститися Жаннетт.

— Як ніхто? А Янюк? А я? Я ж про це добре знаю…

— І ви… — несподіваний здогад промайнув блискавкою, — ви…

— І ніхто не гарантований від того, що про це не дізнаються, як тут заведено казати, компетентні органи. І тоді постане питання: хто дав вам гроші на поїздку, обладнав автомобіль. І не сподівайтеся, що їх задовольнить ваша розповідь про «Слов'янську місію». Не турбуйтеся, вони добре знають, хто стоїть у «слов'ян» за спиною.

— Але ж це підло з вашого боку!

— Ви, певне, давно не були в цирку, моя люба, і забули, що коли якийсь з дресированих тигрів виходить з покори, то його б'ють нагаєм доти, доки він не посумирнішає. А при потребі пускають у хід І дійовіші, ніж батіг, засоби впливу. І хоча у нас тут не цирк, однак затямте: ви включилися в чоловічу гру, і нам з вами не до сантиментів. Ваш непослух ламає мої плани, а міняти їх я не звик. Відмовляючись везти пакет, ви чините зі мною підступно і підло. Отже, деяка моя непорядність стосовно вас — це лише зворотна реакція.

Жаннетт сиділа мовчки, здавалося, вона починала щось розуміти: і хто послав її сюди, і свою роль у цій справі, і реальну можливість провалу.

Раптом вона наче струсила з себе дрімоту — нічого вам заввиграшки не вдасться, мосьє.

— Мітчел, ви майже переконали мене в тому, що можете вчинити зі мною все, що завгодно. Це підло. Але я примиряюся з підлістю. Однак застерігаю: як тільки загроза нависне наді мною, тої самої миті КДБ знатиме і про вашу діяльність. Коли вже мені доведеться сідати до в'язниці, то ми це, не сумнівайтеся, зробимо, разом.

Жаннетт подивилася на Мітчела, але той жодним порухом і вигляду не подав, що атака її зачепила його за живе. Навпаки, він недбало простяг ноги, напівлежачи в кріслі, і промовив, наче давав урок нездарній учениці:

— У всіх ваших міркуваннях, моя люба, криється одна принципова помилка: ви намагаєтеся шантажувати мене, не маючи при цьому жодних аргументів. Ну, поміркуйте самі, адже не я віз у своїй машині контрабанду. Я приїхав на Україну, маючи на цю поїздку дозвіл властей. Я журналіст, і використав свій офіційний статус для зустрічей із людьми, які мене цікавлять. Помітьте, на відміну од вас — вам нічим пояснити свою зустріч з нашим шановним Петром Григоровичем. Але…

Мітчел раптом відчув, що подальше нагнітання атмосфери може спричинити некерований вибух, і тоді він втратить можливість робити серйозні прогнози щодо поведінки мадемуазель Мельє. Тим більше, що її мало було просто залякати, треба було за всяку ціну змусити виконати його вказівку. Адже де гарантія, що вона візьме документи і не викине їх у найближчу запорізьку урну. Тут справді треба було змінити тон і залагодити справу полюбовно.

— Але, — продовжив Мітчел, — ми ж не збираємося з вами сваритися, чи не так? І коли ви не хочете братися провозити кілька аркушів через кордон, то й не треба, я не наполягаю.

Жаннетт подивилася на нього здивовано.

— Але, можливо, ви зголосилися б зробити мені невеличку послугу — відвезти їх всього-на-всього до Києва? Згода?