Ключ від чужого замка

Мітчел небезпідставно вважав Янюка найбільшою удачею всього свого дотеперішнього життя. За стільки років вперше йому потрапив в сильце не дурний горобець, а птах, заради якого варто було поморочитися.

Мітчелові не давали спокою зібрані Янюком матеріали. Біс із ними, заявами на виїзд, хай пишуть, він зробить усе, що від нього вимагають у центрі. Але найголовніший скарб, який він повинен вивезти звідси, це Янюків аналіз. Адже розвідки витрачають величезні кошти для збирання по крихті того, що ласим шматком йде Мітчелові до рук.

З точки зору здорового глузду, задум Бурроу скидався на аферу, він сам розумів це, але навіть подумки називав це ризиком, який притаманний всякому серйозному бізнесу. Більше того, він був переконаний, що кожна велика справа починалася колись з великої афери. Ті, хто програвав, втрачали все і кидалися в Гудзон, але дехто вигравав, і тоді його ім'я на біржі починали вимовляти з благоговійним трепетом, схиляючись чи то перед новим грошовим мішком, чи то перед силою людини, котра вміє ризикувати.

План Бурроу полягав у тому, щоб самому продати ЦРУ записи Янюка. Без Янюка. Власноручно.

Моральний бік справи переймав його найменше: бізнес ніколи не був схожий на сентиментальну родинну вечірку. Бізнес — це велика бійка, де важить лише одне — хто кого?

У двобої Бурроу проти Янюка виграти повинен був Бурроу. На його боці ініціатива, він диктував умови поєдинку. Складність полягала тільки в одному — Мітчелу доведеться боротися і проти своїх: переправляти записи Янюка не можна було звичним шляхом — через людей з посольства Сполучених Штатів, бо вони працювали не тільки на держдеп, а й на Ленглі. І вся кореспонденція потрапить лише за однією адресою — ЦРУ, а Мітчел хотів покласти записи в сейф у банку. У свій сейф. І лише після того, як буде через надійних людей визначено орієнтовну вартість зібраних матеріалів, можна буде поторгуватися з добродіями з розвідки про ціну за них.

Відтак треба було шукати інший шлях переправки записів з Радянського Союзу в Штати. Самому ризикувати в такій справі не хотілося, та й коли ще він збереться поїхати додому. Тримати їх при собі також небезпечно.

Залишалася Жаннетт. Мітчел Бурроу довго придивлявся до цієї француженки і не міг розібратися до пуття: або вона високопрофесійна розвідниця, а значить, і акторка, або ж справді повний профан у тій службі, завдання якої взялася виконувати. Після роздумів Мітчел зупинився на останньому, і це теж було йому на руку. Інакше, як і всякому партнеру по бізнесу, довелося б віддавати шмат ще й цій Мельє. За умови, якщо вона не ошукає його точнісінько так, як він сам збирається обдурити Янюка. Однак він все-таки сподівався на успіх, а отже вирішив сказати Жаннетт лише про те, що вона має відвезти ці матеріали в тайнику у Францію і покласти там у будь-який банк на ім'я громадянина Сполучених Штатів Америки Мітчела Бурроу. І не більше. Навряд чи вона зрозуміє ризик, на який іде, так само, як, на думку Мітчела, досі не здогадалася, яку справу зробила і за чиїм наказом.