Ключ від чужого замка
- Автор: Тимченко Віктор
- Год: 1988
- Язык: украинский
- Год: "Молодь"
- ISBN: 5-7720-0064-0
- Жанр: Политические детективы
Электронная книга - «Ключ від чужого замка». Краткое содержание книги:
В гостросюжетному детективі на широкому політичному тлі розкривається одна із граней «психологічної війни», яку ведуть західні спецслужби проти нашої країни.
Зараз Мітчел сидів у своєму готельному номері й чекав на Жаннетт. Поруч нього на низенькому столику лежали три товсті теки з паперами, одержані від Янюка. Саме ці три теки мали зробити безтурботним усе подальше життя Мітчела, підвести риску під першою, гіршою його частиною: Наступна, забезпечена тими банкнотами, які ляжуть замість списаних на машинці сторінок Янюкового трактату, повинна бути, як мінімум, кращою.
Від сьогоднішньої розмови з Жаннетт залежало те, коли і як розпочнеться ця друга частина.
Мітчел один раз уже ризикнув, одержавши від Янюка матеріали не разом з листом і заявами, а раніше. Ризик був по-хлоп'ячому нерозумний, але Мітчел боявся головного — Янюк міг взагалі роздумати передавати йому документи. І це відчуття страху було дуже неприємним.
Мітчел гарячкував. На день раніше запланованого строку викликав з Криму Жаннетт — і це було теж необачно, він розумів, але вкрай напружені нерви не витримували навантаження, і він виправдовував себе тим, що коли сьогодні не віддасть матеріалів Жаннетт, то не зможе нормально відпочити перед останньою зустріччю з Янюком. Бурроу заспокоював себе ще й думкою, що виїдуть вони з Жаннетт із Запоріжжя не одного дня, як він планував раніше, а з інтервалом про всяк випадок…
Тут зателефонувала Мельє, і Мітчелові здалося, що Жаннетт не надто охоче виконала його прохання приїхати раніше.
«Певно, не накупалася в Чорному морі, — подумав він, — але з цією пташкою треба буде поводитися лагідно, спробувати не наказувати, а просити, причому перз-конати її в тому, що виконати це прохання — цілковитий дріб'язок».
… Жаннетт сама почала розмову про справи:
— То яка була причина мого нагального повернення із Криму?
— Бачте, мадемуазель Жаннетт, мені б хотілося якнайшвидше скористатися послугами вашої чудової машини. — І Мітчел вказав на стос із трьох тек, що лежали на столі, і, прагнучи закінчити прохання жартом, додав: — Мені нелегко буде тягти у валізі такий солідний вантаж!
Очі Жаннетт на мить зблиснули жорсткими вогниками, губи стиснулися і утворили одну пряму лінію. Вона вчепилася пальцями в підлокітники крісла і вичавила:
— Не надірветеся!
В одній цій фразі, яка сама-зірвалася у неї з язика, сконцентрувалося все, що мучило її ось вже протягом тижня. Чим довше вона жила в цій країні, чим більше бачила людей, розмовляла з ними, тим певніше переконувалася — вона займається брудною справою. Їхала по магістралі, лежала на пляжі, сиділа в затишних кримських кафе, відвідувала музеї, а думки не давали спокою:, яка я дурепа, що погодилася поїхати сюди не за гроші, зароблені чесно, а спокусилася на дешеву приманку. Жаннетт кляла останніми словами і Мартінсона, і Клода, і Філа, але найбільше себе, себе… І від цих думок одразу блякли колоритні барви Криму, ставало холодно і незатишно, хотілося назад, додому, хай в порожню квартиру, хай на допомогу по безробіттю, але швидше звідси, швидше.
Тому з такою радістю сприйняла виклик Бурроу до Запоріжжя. У розмовах у Парижі ніхто і ніколи не наказував їй слухатися якогось Мітчела Бурроу. У разі потреби вона може звернутися до нього, і він повинен їй допомогти. А все завдання полягало тільки в тому, щоб подзвонити йому і сказати, хоче з ним зустрітися Янюк чи ні. Та вже з перших хвилин знайомства Жаннетт відчула над собою владу Мітчела. Вона подумала і про те, що ніколи б не приїхала на дзвінок, якби виклик не відповідав її внутрішньому станові, якби їй самій не хотілося пошвидше розпрощатися з цією країною. І тому зараз, саме зараз, треба відрізати цьому нахабі Бурроу, що вона не має ні найменшого наміру підкорятися його наказам, так само як і слухати його примітивні і плескаті жарти. І тому вона повторила з притиском:
— Самі впораєтеся, мосьє Бурроу. Я не повезу через кордон ваші пакунки.
— Заспокойтесь, моя рибонько. Ви, певне, перегрілися на пекучому кримському сонці і не можете мислити тверезо.
Він говорив це з кривою усмішечкою на вустах, здавалося, рухалася тільки права половина рота: