Ключ від чужого замка
- Автор: Тимченко Віктор
- Год: 1988
- Язык: украинский
- Год: "Молодь"
- ISBN: 5-7720-0064-0
- Жанр: Политические детективы
Электронная книга - «Ключ від чужого замка». Краткое содержание книги:
В гостросюжетному детективі на широкому політичному тлі розкривається одна із граней «психологічної війни», яку ведуть західні спецслужби проти нашої країни.
«Біографічна довідка
Тодусь Василь Романович народився на території нинішньої Івано-Франківської області в родині священика. Мати — німкеня. За часів панської Польщі закінчив гімназію, вищу технічну освіту в 1935 році здобув у Гамбурзі. З 1935 по 1939 рік працював на заводах Мюнхена і Львова.
Після визволення західних областей України і возз'єднання їх у складі УРСР, як з'ясувалося згодом, був причетний до діяльності релігійно-націоналістичних організацій. З початком Великої Вітчизняної війни призваний до лав Червоної Армії. Навчався в Саратові, де закінчив короткотермінові курси артилерійських офіцерів. У діючій армії з грудня 1941 року по лютий 1942 року, коли за невідомих обставин потрапив у полон. У таборі для військовополонених був завербований німецькою військовою розвідкою і пройшов спеціальну підготовку в розвідшколі абверу, закидався в тил Радянської Армії. З квітня 1943 року він під іменем Матіаса Генкеля — унтершарфюрер дивізії «СС-Галичина». У липні цього ж року у званні шарфюрера СС одержує призначення у концентраційний табір Бухенвальд, де бере безпосередню участь у масових розстрілах. Під час збройного повстання в концтаборі Бухенвальд Тодусю вдалося зникнути. На цьому сліди Тодуся В. Р. губляться».
Бурроу не дав йому жодних гарантій. Але Тодусь — Янюк іншого виходу не мав: зауваження Мітчела про те, що ризикувати з документами на кордоні не варто, видавалося з усіх боків слушним. Їхати на Захід без цих нотаток, без надійно забезпечених тилів було безглуздо. Тепер нікого не зацікавить те, що служив в СС, виконував завдання абверу, боровся проти комуністи. Все це минуле. Потрібна свіжа інформація — і в нього є що показати! Тому й погодився передати кореспондентові документи. Хоча до кінця Мітчелові не довіряв, увесь час остерігався пастки, але…
Впродовж цього тижня пресвітер просидів над переписуванням своїх нотаток: склав великий список назв і найменувань, цілий код цифр і позначок. Це був розумний крок, без нього Янюк почувався б ошуканим. Тепер — інша справа: він передав матеріали, в яких ніхто, жодна жива душа, не розбереться без його коду. Він із вдячністю згадав курс шифрування, що пройшов в абверівській школі, — тільки тепер знадобився.
Надійшла черга обміняти лист і заяви на запрошення на виїзд у США. На першій зустрічі Бурроу пропонував зробити це через таємну схованку — у нього вже було на прикметі одне місце — без зайвої зустрічі, не привертаючи до себе нічиєї уваги.
Але Тодусь на це не зголосився, наполіг, щоб тільки з рук в руки.
— Ви мені не довіряєте, Петре Григоровичу? — з ледве прихованим роздратуванням запитав Бурроу.
— Я вам не вірю, — одрубав Тодусь. — Ви одержите все, що вам необхідно, а я пошиюся в дурні.
Мітчел аж здригнувся від такої проникливості старого, але швидко опанував собою:
— Мабуть, ви маєте рацію, Петре Григоровичу, стосунки між нами склалися поганенькі, але, сподіваюся, у Штатах ми порозуміємося.
— Дай бог, — тільки і вимовив.
… Зараз Тодусь готувався до зустрічі: запакував заяви і лист, обгорнув газетою, потім ще раз — у поліетилен, наче на нього чекала не прогулянка парком на Хортиці, а океанська мандрівка. Все це він акуратно поклав у плетену корзину, з якою завжди ходив на базар, а зверху кинув якусь лахмітину. Була сьома година ранку, зустріч призначено на восьму: вранці у суботу в місті порожньо — люблять люди поспати.
Готувався до зустрічі й Мітчел. Щойно він приїхав у Запоріжжя з Донецька, як на пошті, у відділі кореспонденції до запитання, на нього вже чекав лист. У листі, як і належало, було запрошення для Янюка на виїзд на постійне проживання до Сполучених Штатів Америки від Джільберт (уродженої Янюк) Яніни, котра доводилася Петрові Григоровичу Двоюрідною сестрою.
Мітчел встав рано, поголився з особливою ретельністю — йому сьогодні випала довга дорога, і тому за кермом він хотів почуватися бадьорим. Зробив кілька вправ, одяг свіжу сорочку, довго вив'язував краватку. До Хортиці він поїде машиною, зупиниться неподалік парку і піде на зустріч. Там обміняються паперами. Мітчел нині був упевнений, що блефувати Янюк не буде, — це не в його інтересах.