Ключ від чужого замка
- Автор: Тимченко Віктор
- Год: 1988
- Язык: украинский
- Год: "Молодь"
- ISBN: 5-7720-0064-0
- Жанр: Политические детективы
Электронная книга - «Ключ від чужого замка». Краткое содержание книги:
В гостросюжетному детективі на широкому політичному тлі розкривається одна із граней «психологічної війни», яку ведуть західні спецслужби проти нашої країни.
Жінка знову залилася слізьми.
— Він наче знав, він наче свою смерть відчував —. телеграму послав, попрощатися хотів… Тепер немає в мене нікого, крім тебе. Татко так же ж і казав завжди: важко буде, напиши Миколі, він за будь-яку ціну приїде і допоможе…
— От, приїхав…
— Пізно, дядю Миколо, пізно… А тоді хто мені допоміг: батька ховати, а я не знаю, де себе од горя діти. Хто не ховав, той не знає, що таке похорон. Та знайшлися добрі люди, незнайомі зовсім, я б і не знала нікого, якби вони тоді мені і словом, і порадою, та й грішми на допомогли. І найперший з них — Петро Григорович, підійшов, як оце ти, лагідно обняв і сказав: не плач, голубонько, світ не без добрих людей, а душі людей не без бога — поховаємо твого батька, як належить… Я йому за ті слова повік вдячна буду… А, здавалося б, чужий чоловік, вони разом у палаті лежали, їм тоді окрему палату дали на двох, як фронтовикам… А потім Петро Григорович мене до слова божого прилучив, істинно жити навчив, дав можливість з самим господом богом говорити…
— Ти… що — віруючою стала? Батько твій все життя комуністом був…
— Стала, дядю Миколо. У бога вірити почала, бо тільки він мені в скруті допоміг, послав віру й спасіння. В миру святості в людях не стало, моральності, душі спорожніли, бо забули бога, господа нашого Ісуса Христа. А на зібраннях у нас серцю солодко, співаємо, вірші діти розказують, молитви слухаємо, розумні люди євангеліє тлумачать — що і до чого, і як нам жити далі, все там сказано, все від божого імені про сьогоднішній день тисячі років тому описано… Брати і сестри мої мені тут роботу знайшли, допомогли хату купити.
— Даремно ти так, Ларисо, якби ми людям вірити перестали, якби на бога тільки надія була, то не вибратися б нам із Сидором з Бухенвальду. Знаєш, божим іменем усіх нас у крематорій заганяли, богом освячували розстріли… Хіба могли ми тоді богові молитися? Бог був їхній, а в нас не було бога — тільки правда була на нашому боці, тільки віра в перемогу, тільки міцні руки, котрими ми здобули собі свободу.
— Може, все це й так, дядьку Миколо, але зараз не той час, і немає серед нас фашистів, а лінія по серцях людей пролягла — з богом воно чи без бога. З богом — наш ти брат праведний, а без бога — ворог всього святого…
Лариса не договорила, хтось настирно постукав у двері. Вона миттю скочила, приказуючи:
— Що ж це ми, як безбожники, з горілкою за столом сидимо, а борщ увесь вихолов… — Вона миттю прибрала пляшку в шафу.
У двері постукали ще раз.
— До тебе гості, Ларисо, я піду в іншу кімнату, відпочину…
— Так-так, відпочинь, дядю Миколо. — І вона побігла відчиняти двері.
До кімнати увійшов Янюк. Він виглядав страшенно стомленим і заклопотаним.
— Ось біблію тобі приніс, ти ж бо вже давно хотіла придбати. — Він подав Ларисі зеленавий томик. Та вхопила його обома руками, поцілувала і тільки потім відкрила:
— А вашу я вам віддам, — кинулася вона до столика, та Янюк зупинив її:
— Іншим разом і віддаси, не востаннє бачимося.
— Так і гроші ж за книгу…
— Які там гроші — за святе письмо хіба можна брати? Та й ти ж мені не чужа, вважай — дарую я тобі книгу.
Лариса кинулася до Янюка, впала навколішки і почала його обнімати і цілувати:
— Дорогий ти мій, брате Петро! Що б я без тебе розбила в цьому світі…
— Підведися, Ларисо, сьогодні я до тебе з проханням прийшов.
— Просіть, хіба є що на землі, що я зробити для вас не хотіла б…
— Та ти не поспішай, справа серйозна.
Янюк перевів подих і промовив:
— Ти ж учора на похороні була, то й бачила усе… Жити нам стало важко, Ларисо, з владою ми спільної мови не знаходимо…
— Богом вас молю, брате Петре, чого від мене хочете? — Лариса так і не підвелася, стояла навколішки.
— Нема і не буде нам життя у цій країні, молитися нам не дадуть…