Антирадянські історії
- Автор: Панфілов Олєґ
- Год: 2016
- Язык: украинский
- Год: Мандрівець
- ISBN: 978-966-634-933-3
- Жанр: Публицистика
Электронная книга - «Антирадянські історії». Краткое содержание книги:
Тотальному обману слугує і новітня інформаційна агресія, що її Кремль розв’язав, приховуючи криваві події вже сучасних воєн: двох російсько-чеченських, російсько-грузинської, а тепер — російсько-української та анексії Криму.
Книгу складають публікації кількох останніх років, здебільшого написаних для проекту Радіо Свобода «Крим. Реалії», а також матеріали курсу лекцій у Державному університеті Ілії «Росія на Кавказі: історія ментальної окупації».
Для широкого загалу: істориків, журналістів, студентів та всіх, хто цікавиться історією.
Тоді, шість років тому, я повернувся із Грузії до Москви і кілька разів намагався переказати ту фразу літньої грузинки, щоб росіяни усвідомили те, що накоїла їхня влада. Ще кілька місяців тому вони із задоволенням поїдали привезену мною чурчхелу, пили грузинське вино, слухали нові диски з грузинською музикою, а тепер між ними та мною з’явилася величезна стіна недовіри, ненависті й злості. Вони зненавиділи грузинів в одну мить, неначе ці низькорослі диригенти в Кремлі змахнули руками і народ здурів воднораз. Тоді я зрозумів остаточно, що любити, а через день ненавидіти можна тільки чуже. Любили, бо захопили, зненавиділи, бо їм сказали: «Годі, ми ситі вашою фальшивою любов’ю».
Гаразд, грузини — кавказці, з незрозумілою для росіян культурою і зовсім незрозумілою мовою. Але що трапилося з росіянами, які раптом розлюбили українців? Нічого — все те саме, що з чеченцями і грузинами, — вони захотіли бути вільними, а росіяни цього не хочуть. Росіяни зараз переживають стан злого й агресивного чоловіка, якого періодично покидають дружини через те, що їм страшно і боляче жити з п’яницею та неробою.
Росіяни ненавидять свободу, не розуміючи її. Свободу, яка дозволяє жити і бажати свободи ближньому. Свободу, яка дозволяє працювати і заробляти. Свободу, яка позбувається сили, агресії і тупого придушення.
У недавньому минулому була одна спроба зробити людей вільними. Міхаіл Ґорбачов проголосив гласність і перебудову, дозволив говорити правду і закликав до «консенсусу», абсолютно незрозумілого людям, які жили кілька століть в ідеологічному й економічному рабстві. Свободу не прийняли, її злякалися. Тому що свободу не можна дарувати, за неї треба боротися.
Проведіть невеликий експеримент. Візьміть тексти державних гімнів, адже гімни — це віддзеркалення менталітету і культури народів, їхніх прагнень і бажань. Порівняйте гімни Грузії, України та Росії, і ви зрозумієте, що в серці українця, грузина та росіянина. У вірші Павла Чубинського, який є основою гімну України, чотири рази згадується слово «свобода» і п’ять разів слово «воля». У грузинському — тричі, а кінцівка не залишає сумнівів в тому, що проголошує гімн, — «да дідеба тавісуплебас, тавісуплебас дідеба!», «слава свободі, свободі слава!» У російському гімні слово «свобода» трапляється тільки один раз і то як прикметник, безвідносний до людей.
Можливо, колись Росія позбудеться міхалковського імперського гімну і прийме «свободу» як належне і необхідне кожній людині. Але для цього треба зрозуміти кожного, хто живе поруч, чиїх предків захопили 500 років тому, а чиїх — пізніше. У російській Конституції народ — це влада. Поки що все навпаки — влада знищує народ, який смиренно чекає дозволу стати вільним. Так не буває.
ПОВСТАННЯ В РОСІЇ ТА СРСР
Один із найусталеніших радянських міфів — СРСР був раєм для «братніх народів». Міф спокійно існував і підтримувався пропагандою, за якою ховалася найжахливіша частина історії імперії. Книги і фільми радянського часу переконували людей у тому, що численні вороги заважали будувати соціалізм і комунізм, не пояснюючи, що, по-перше, ворогами була значна частина населення, по-друге, приховували, що бунти, повстання й протести були всі 74 роки існування СРСР. Але якщо зазирнути вглиб історії, то традиції чинити спротив владі з’явилися набагато раніше. Відтоді, коли Московське князівство раптом вирішило стати державою, постійно захоплюючи все нові й нові землі. Населення захоплених територій чинило спротив, не бажаючи підкорятися новим правилам.
Із розпадом СРСР стало відомо багато фактів. До прикладу, у радянській історіографії щодо Грузії була створена абсолютно благодатна картина — після підписання Георгіївського трактату в 1783 році цар Іраклі II відчинив двері Російській імперії. Насправді у трактаті ані слова про добровільне входження Грузії до складу Російської імперії, у ньому йшлося лише про політичне заступництво. У 1801 році російський цар Павєл I підписує Маніфест про приєднання царства Картлі-Кахеті, посилаючись на прохання на той час померлого царя Ґіорґі XII і не звертаючи уваги на спадкоємців престолу, які протестували проти захоплення Грузії. Через 10 років до імперії було приєднано й Імеретинське царство.
У російській Вікіпедії скромно згадується тільки одне повстання грузинів проти російських окупантів у 1905–1907 роках. Насправді спротив почався практично відразу після анексії. Перше повстання почалося в Кізікі ще в 1802 році і в ньому взяло участь кілька тисяч грузинів. Через два роки повстання охопило гірські райони Картлі, під час придушення загинуло кілька тисяч осіб, заарештовано понад 300. У 1812 році — кахетинське повстання, в тому самому році шість тисяч грузинів воювали з окупаційними військами поблизу села Шилда і в Шатілі. У 1819 році — повстання в Імереті і Рачі, в 1820 році — кутаїське повстання. До 1918 року, поки Грузія не проголосила незалежність, було більше 25 бунтів, повстань, протестів та зіткнень.