Вакансія на вбивцю
- Автор: Паняєва Наталя
- Год: 2007
- Язык: украинский
- Год: Зелений пес
- ISBN: 978-966-2938-54-8
- Жанр: Другие детективы
Электронная книга - «Вакансія на вбивцю». Краткое содержание книги:
Під час проведення кінофестивалю «Молодість» знаходять задушеною юну симпатичну акторку. Здавалося б, безглузда смерть! Відсутність мотиву робить розкриття вбивства проблематичним, та коли до розслідування долучається відомий журналіст Авенір Дейкало, у зловмисника зникають шанси уникнути викриття. От тільки чи є душогубцем той, на кого так промовисто вказують докази?
Відповідь знайти непросто, бо один кримінал тягне за собою інший — не менш страшний. Розгадати ребус можете спробувати і ви, прочитавши новий роман авторки детективних романів киянки Наталі Паняєвої, а ми гарантуємо карколомну інтригу, динамічний сюжет і вкрай несподівану розв’язку!
Геннадій спав і бачив сон. Йому снилося, що він уже отримав гроші за свої фотографії. Тепер багатий і задоволений, Геннадій летить літаком до котроїсь з південних країн, аби відпочити на березі екзотичного моря. Ось уже незабаром посадка. Стюардеса термосить його за плече. І раптом він усвідомлює, що це не сон. Чиясь рука справді термосить його за плече.
Сон був зіпсований, він начебто раптово зупинився, так зазвичай відбувається в кіно, коли рветься плівка. «Невже знову Тетяна? — подумав він. — Чому вона не може дати мені спокій?»
Геннадій пересмикнувся, повів плечима, намагаючись звільнитися від руки, яка йому заважала. І раптом відчув небезпеку. Відчув, що це зовсім не товсті пальці пані Назарук, які частенько його будили. Калач обережно повернув голову, розплющив очі і миттю протверезів…
Він не міг повірити в те, що побачив. Сполохавшись, Геннадій спробував підвестися, але рука, налягаючи на плече, притисла так, що він мало не заволав від болю. Тож Калач припинив спротив. Він здався і лежав тепер нерухомо, навіть не намагаюсь опиратися. Серце тріпотіло, на обличчі виступив піт. Геннадій дивився на лиховісну фігуру чоловіка, який сидів поруч із ним. І вперше у своєму житті він по-справжньому злякався. Настільки, що весь похолов. Страх паралізував його.
— Пане Калач… — заговорив Віталій Гаранджа, нахилившись уперед, так що Геннадій міг бачити власне відображення у його зіницях.
— Як ви сюди потрапили? — перервав його Калач. — Вам нічого тут робити.
Гаранджа посміхнувся. Від цієї посмішки п’яничці стало зовсім зле.
— А у мене тут справи, — лагідно повідомив Віталій. — Я прийшов по фотографії і негативи. Де вони?
Геннадій намагався заспокоїтися. Зрештою, що такого сталося? Тетяна поруч, люди он просто за стінкою… Він спробував підвестися, але міцні пальці схопили його за руку. Геннадій Калач навіть уявити не міг, що цей чоловік виявиться таким дужим, а сам він таким безпорадним.
— Де вони, пане Калач? — повторив своє питання Гаранджа. — Вони мені ой як потрібні.
— Я не знаю, про що йдеться, — відповів уже впевненіше репортер, знову опускаючись на подушку. — Ану геть звідси!
Віталій забрав руку з Геннадієвого плеча.
— Фотографії і негативи! Маємо обмаль часу, — в голосі нападника лунала погроза, і Геннадій знову перелякався.
— У мене їх немає. Вони в неї.
Гаранджа дуже м’яко сказав:
— Я можу примусити вас казати правду, пане Калач.
Він підніс праву руку, щоб Геннадій побачив ніж. Гостре лезо блиснуло на світлі. Калач помертвів.
— Фотографії, — зажадав Гаранджа і приставив лезо до горла жертви. — Якщо ви мені їх не дасте… — Він знову посміхнувся, й від цього в Геннадія похолола кров. — Мені б дуже не хотілося завдавати вам болю, пане Калач.
Від одного вигляду гострої сталі Геннадій затремтів, і від його підігрітої горілкою сміливості не лишилося й сліду.
— Не чіпайте мене, — попрохав принижено. — Заберіть усе, тільки не чіпайте мене. Постривайте, я зараз їх дістану.
Він дістав гаманця, висипав його вміст на постіль: кілька папірців по двадцять гривень, візитівки й невеликий конверт.
Гаранджа взяв конверт. Підвівся. Відійшов від ліжка. Поклав ніж на стіл. Зазирнув у конверт. Дістав три негативи, які відразу перевірив, і кілька фотографій.
— А ще є, пане Калач?
Геннадій заперечливо похитав головою.
Віталій Гаранджа довго і прискіпливо на нього дивився. Він не сумнівався в тому, що Калач настільки наляканий, що нездатний збрехати.
— А в неї є?
Геннадій знову заперечливо похитав головою.
Діставши запальничку, Гаранджа методично спалив фотографії одну за одною. Він постояв хвильку, роздивляючись купку попелу, потім розкидав його по підлозі.
— Все, пане Калач. А тепер послухайте мене. Не раджу вам звертатися до ментури. Вони можуть зацікавитися, чому ви раніше їм нічого не розповіли. А за шантаж можна і за ґрати загриміти. Мені ж доводилося чути, що наші в’язниці не надто комфортабельні.
Геннадій відчув, що якщо зараз не вип’є хоча б ковток, то просто знепритомніє. Тремтячою рукою він потягся до пляшки оковитої, яка стояла на столику біля ліжка, налив собі у склянку. Але тут Гаранджа блискавично підскочив і вихопив склянку з його рук. Калач здригнувся від дотику цих холодних пальців. Так само несподівано Віталій відійшов і поставив пляшку на стіл, а Геннадій миттю схопив склянку й жадібно вихилив. Горілка подіяла миттєво. Його немовби вдарили по голові чимось важким, і він зрозумів, що зробив велику помилку, видудливши горілку так швидко. Склянка вислизнула з його рук і впала на килим.