Азартні ігри з долею
- Автор: Брешан Иво
- Год: 2017
- Язык: украинский
- Год: Книги — XXI
- ISBN: 978-617-614-141-9
- Переводчик: Ірина Маркова
- Жанр: Другие детективы
Электронная книга - «Азартні ігри з долею». Краткое содержание книги:
«Азартні ігри з долею» не вписуються у канони банального детективу чи трилеру, бо за історією про пошук вбивці криється кохання, випробуване сумнівами, болем, війною, часом; міцна чоловіча дружба, психологічний конфлікт бажаного і дійсного та боротьба головного героя у пошуках себе у повоєнному світі.
Ця трагічно-проста історія не читається похапцем у транспорті, адже стежачи за розмовами героїв про долю, гру, життя та смерть, спостерігаючи за перебігом подій, ви захочете повертатись на сторінки книги знову і знову.
Він згадав, як колись у покері мав на руках дві сімки, а супротивник саме підняв ставки, поставивши на кін просто колосальну суму; тоді він мусив або вчинити так само, або відступитися. Нема такого гравця, який би в такій ситуації не вчинив друге, оскільки значно більшою є можливість, що супротивник має якісь старші карти, ніж що він блефує. Проте для Тюдора, скептика, який ймовірності не ділив на більші та менші, це не було достатньою причиною, аби здатися. Йому не вистачало лише ставки, якою він міг би відповісти супротивникові, адже тоді він змушений буде викласти карти на стіл; у цьому випадку треба теж щось знайти, аби питання, хто ж Дуда насправді й хто його керівники, за логікою неминучості вирішилося саме собою. Він довго над цим думав, а тоді раптово (після того, як усі недавні події знову обміркував та розставив міжособистісні зв’язки) усвідомив: це щось він зможе знайти лише в отця Луки. Вхід у гру починався для нього відразу у дверях церкви. Через це він від Бонінова ж попрямував до церкви св. Якова, бо був той час, коли, за його підрахунками, меса саме мала закінчитися. І справді, він не помилився; коли він прибув, люди якраз виходили з церкви. Він пішов одразу до ризниці й застав отця Луку, який саме скидав з себе обрядовий одяг, вішав його у шафу та вдягав звичайний цивільний. Священик аніскілечки не здивувався, коли його побачив.
— Ого! — зронив він трохи іронічно. — Ви, професоре, очевидно знову до мене з того самого питання. Проте це марна праця у вас. Як і в того нового слідчого, який мене вчора допитував. Я вам не можу нічого більше додати до раніше сказаного.
— І не треба. Я прийшов сюди не питати. Я хотів поділитися з тобою, що знаю, хто насправді є Дудою.
— Блефуєте, професоре. Та я нічого вам не казатиму. Не настільки наївний. Я майже стовідсотково впевнений, що крім мене, Дуди і Всевишнього, тут у місті цього ніхто не може знати.
— І мене, отче Луко, цього разу і мене.
— І який ви мені доказ на підтвердження цього можете надати?
— Я міг би тобі навіть назвати, хто то є, проте не буду, бо добре знаю, що ти б мені цього ані підтвердив, ані спростував. Ти б знову усе звів до тієї своєї дурної таємниці сповіді. Через це я скажу тобі таке: Шантек перед смертю бачив його в готелі, одягненого офіціантом. Можливо, Дуда сподівався, що його неможливо впізнати, — справді багато усього змінилося. Проте Шантек його впізнав. І не лише це... — саме тут Тюдор вирішив блефувати і майже впритул наблизившись до отця Луки, додав багатозначним голосом. — Я тоді був з Шантеком і теж бачив Дуду.
Було видно, що отця Луку це змусило трохи завагатися, бо він замовк і задумався, а тоді суворо запитав:
— Що ви від мене хочете? У мене зв’язані руки, я вам вже це казав.
Для здійснення задуму, Франко вирішив грати роль циніка, для якого найважливішим є грошовий виграш.
— Я очікую дещицю, яка тобі нічого не коштуватиме. Якщо тебе твій чудовий підзахисний про все інформує, він точно тобі казав і про парі між мною та Бонетті. Сто тисяч кун — не дрібничка. Я б не хотів програти, а це зі мною неминуче станеться, якщо Дуда втече. Проте я також не хотів би стати нашіптувачем. Тому перекажи йому мою пропозицію. Я даю йому п’ять днів, щоб він з’явився з повинною. Це для нього буде направду пом’якшувальною обставиною. Всю справу в Пакраці організував Бензол, якого послав хтось з державної верхівки. Це мені Шантек розповів. Я це готовий особисто і на суді засвідчити, якщо потрібно. Можливо, його навіть виправдають.
— Проте його звинуватять у вбивстві тих трьох свідків...
— Не звинуватять, якщо ніхто цього не зможе довести. У всіх трьох випадках ніхто нічого не бачив. А він за кожне з них напевне вже має переконливе алібі.
— А якщо він не погодиться?
— Тоді мені не залишатиметься нічого іншого, як вчинити те, до чого я відчуваю неймовірну відразу. Тих 100 тисяч кун — це все, що маю. Якщо я програю, то стану на жебрацьку стежку. Ось це все, чого я очікую від тебе. Перекажи йому мою пропозицію.
— А чому ви самі цього не зробите, якщо знаєте, хто це?
— Я не впевнений в тому, як він буде реагувати. Доля тих трьох нещасних для мене гарна наука. До того ж, я не сумніваюся, що ти, як його духовний пастир, радитимеш йому, як треба вчинити відповідно до Божих заповідей. А це й для тебе добре. Окрім того, мені не варто тобі казати, що значить знати, але нічого не робити, байдуже в якій ситуації. Якщо людина не відповість за це на земному суді, то відповість перед Божим.
Виходячи від отця Луки, Тюдор думав про те, що Дуда може зробити за ці п’ять днів. Професор був майже впевнений, що той не дослухається поради і не прийде з повинною; — він би так ніколи не вчинив. Через це злочинець обере одну з двох можливостей, що йому залишалися: втекти з міста та розчинитись серед людей чи спробувати вбити його, єдиного свідка, який, ще може бути для нього небезпечним. Якщо він зробить все згідно з першим варіантом, то цим одразу ж себе викриє. А якщо й ні, то, принаймні, всі знатимуть, хто він є, і одного разу, у кращі часи, до нього навіть може дістатися рука правосуддя, ба й до всіх інших, хто пов’язаний з ним. А якщо Дуда все ж вирішить використати другу можливість та вбити його, тоді, без сумніву, він спробує зробити замах, де йому це вчинити найлегше, на останній зупинці його прогулянки, на Бонінову, коли він стоятиме на краю провалля. І зробить він це під час вечірньої прогулянки, коли його ніхто не побачить. Професор може також з впевненістю розраховувати на те, що Дуда не використовуватиме ніякої зброї, скажімо, не стрілятиме в нього з пістолета. Це абсолютно очевидно показало б, що мова йде про вбивство, а він не може знати, чи раптом Франко не залишив після себе якогось листа, у якому зазначено: «У разі моєї насильницької смерті, я заявляю, що винуватцем цього і того є...». Тоді йому залишається вибрати якийсь менш ризикований спосіб для вбивства Тюдора.