За східнім обрієм [Спомини про пережите]
- Автор: Шумук Данило
- Год: 1974
- Язык: украинский
- Жанр: Биографии и мемуары
Электронная книга - «За східнім обрієм [Спомини про пережите]». Краткое содержание книги:
— Сестри немає вдома, я буду вам служити за неї. Збирайтесь, зараз підемо до нас.
— Гаразд, — відповів я, — а скільки часу я могтиму бути у вас? Скільки днів я могтиму бути у вас?
— Скільки хочете, — усміхаючись, сказала дівчина.
— Може, господарю, цей мій друг побуде у вас чотири дні, поки я вернуся? — звернувся я до господаря.
— Добре, хай залишаеться у нас. А куди йому іти? — відповів господар, — буде нашим гостем на Водохрища.
По дорозі до Богуслава Зіна оповіла мені, що сестра виїхала у Львівську область і там десь працює вчителькою; що вона їй поручила зустрінути мене й приютити; що у неї вдома є ще мама і тато.
— А що ви, Зіно, скажете своїм батькам про мене? — запитав я.
— Ви тим не клопочіться, я знаю, що їм сказати. Ви тільки менше з ними розмовляйте, а особливо з татом, — сказала Зіна.
— Як же ж я могтиму менше чи більше розмовляти з ними? Це ж не від мене залежатиме.
— Я вас проведу через кухню і одну кімнату в світлицю, і туди крім однієї мене, більш ніхто не буде заходити, — відповіла Зіна.
— Гаразд, буду все робити так, як ви накажете, — жартуючи сказав я.
— Отож і робіть так, як вам говорять старші, — кокетливо відповіла Зіна.
На кухні мене привітно зустріла мама, але Зіна не дала їй допитувати мене, хто я такий та звідки взявся, і швидко провела мене через одну малесеньку кімнату у світлицю. Світлиця мала приблизно 20 квадратних метрів. У кутку стояв розкішний креденс, біля протилежної стіни стояла шафа на одяг. Посередині стояв круглий стіл. Крім того, там було ще два гарно засланих ліжка.
Словом, із тих жахливих умовин, де я буквальним чином примерзав до землі, я попав у рай.
Зіна швидко організувала теплої води, принесла одежу, балію, чисту хорошу білизну і веліла мені добре помитись.
— Оце, — думаю собі я, — перед Різдвом мився у Катрусі, а зараз уже у сам день Водохрищ вимиюсь тут у Зіни. — І почав швидко роздягатися.
— А спину помити кличте мене, я тут ждатиму, — прихиливши двері, сміючись сказала Зіна.
— Добре, — сказав я і зачервонівся від сорому, бо я уже був голий.
Мився я довго. Це була одна розкіш.
— Що ж ви так і не покликали мене спину мити? Як ви могли? Я зараз принесу чистої води і поллю на вас, щоб ви сполоснулись, — сказала Зіна і швидко десь зникла. За мить вона повернулась з двома відрами чистої теплої води і, сміючись, сказала:
— О, я вас не бачу, — на мить заплющивши очі.
— Зіно, Зіночко, я сам сполоснусь, не треба, — благально просив я її.
— Ну, якщо ви так гарно просите, то я вийду, — сказала Зіна і, сміючись, зачервонівшись, вийшла.
Витираючись, я собі думав: «Коли і де вони взялися, такі сміливі дівчата. Вона ж на цілих десять років молодша від мене, а така смілива. Може це війна їх такими поробила».
Зіна принесла мені весь прибор для гоління і, поставивши на стіл, сказала:
— Голіться, а я тим часом винесу воду і витру підлогу.
Поголившись, я глянув у дзеркало і аж зрадів. Я посвіжішав і помолодшав щонайменше на років сім. Після всіх тих туалетних процедур Зіна принесла хороший, поживний і смачний обід. Все було зроблено і подано гарно і чистенько.
— Оце у ваше розпорядження ліжко, лягайте і відпочивайте, — сказала Зіна, а сама зібрала посуд і вийшла.
Я ліг і наче сам собі не вірив, що я попав у таку розкіш.
Незабаром прийшла Зіна і, усміхаючись, сказала:
— Оце ми вже і впорались, тепер відпочивайте. Ви у нашій хаті проходитимете як наречений моєї сестри, добре?
— Отож з мамою і з татом розмовляйте тільки про сестру, а зі мною можна говорити про все, я все знаю і чим зможу, допоможу, — сказала Зіна і, пересівши зі стільця на моє ліжко, погладила мене по лиці. Мені стало лоскотно і я весь затремтів, але стримався, думаючи, що в гостях дівчат зачіпати не годиться.
— Нам, Зіночко, треба якісь такі документи, щоб ми з ними могли десь влаштуватись на роботу, хоча б навіть і в Донбасі, — сказав я.
— Добре, я подумаю, а тоді ми ще поговоримо про те.
І так я, як у Бога в раю, прогостив у тих хороших людей цілих чотири доби. Всі вони були до мене дуже хороші, а зокрема Зіна і її мама. Мама — це було просто одне добро. На дорогу вони мені наготовили цілий пакунок всіляких ласощів. 3 Василем я зустрівся, так як і було домовлено, в Мисайлівці. Звідти ми пішли через знані села Дибенії в Ісайки. Під вечір ми вийшли з лісу до однієї хати. Там жило двоє літніх людей. Вони приняли нас дуже радо і дуже, дуже добре нагодували. Ми оповіли їм, хто ми такі і звідкіля.
— А ми, — сказав господар, — родом самі ж з села Медовина. В період колективізації залишили свій хороший цвітучий Медовин і виїхали в Запорізьку область. Нас там захопило голодування 1933 року. Голод клав людей по селах і дорогах, як женці кладуть снопи в полі. Того страхіття і не розказати, і пером не описати. Ми врятувалися від голодної смерті, знаєте чим? Мишачими та ховрячими норами. Ото ходили по полю, розкопували ті нори і віднімали від тих тваринок їх запаси. І так тільки врятувались, — сказав господар.