![За східнім обрієм [Спомини про пережите] - Читать Любимую Русскую Полную Книгу 👉 Read-E-Book.com](/uploads/posts/books/2/9/3/0/5/za-shidnim-obriem-spomini-pro-perezhite-download.jpg)
За східнім обрієм [Спомини про пережите]
- Автор: Шумук Данило
- Год: 1974
- Язык: украинский
- Жанр: Биографии и мемуары
Электронная книга - «За східнім обрієм [Спомини про пережите]». Краткое содержание книги:
Вранці нас, як новачків, почали розпитувати, хто ми, звідкіля і за що попали до тієї камери.
Вислухавши мене, найшустріший з них сказав:
— О, то ви, оказуєтеся політичні! У нас також є один політичний, — сміючись, сказав цей шустряк.
— А хто ж то тут у вас політичний? — запитав я.
— А вот він, — кладучи свою лапу на плече якогось дядька, сказав шустряк.
— За яку ж то це політику вас звинувачують? — жартівливим тоном запитав я.
— Та я не за політику, це вони сміються наді мною, — сором'язливо відповів дядько.
— Розкажи ж чоловікові сам, за що тебе посадили, а він, видно, чоловік розумний, не такий як ми, розбереться, чи по політиці, чи ні, — глумливо сказав шустряк.
— А й справді, розкажіть, що це таке з вами трапилось! — лагідно звернувся я до дядька.
— Та це моя жінка встала вранці і розповіла свій сон, що нібито на нашому комині стояв якийсь великий півень і кричав, що Гітлер щезне разом зі своєю властю і Сталін щезне, а після тієї об'яви голосно кукурікав і знову об'явив це саме. Оце й уся політика. А я, старий дурень, пішов і в сусідів оповів той, лихо його мамі, сон, і оце за той сон посадили мене і мою жінку, — сказав дядько.
— Правда ж це антисовіцький сон? — глумливо запитав мене шустряк.
— Я сказав би, що то був тільки сон, коли б це було насправді, то тоді і того півня посадили б на лаву підсудних, — сказав якийсь дідок.
Всі весело засміялись і почали розвивати фантазії про того півня, кожний на свій лад. Коло години десятої майор Новіков викликав мене на слідство.
Заповнивши персоналію, майор розпочав допит. Я буквально повторив усе те, що в Розкопанцях сказав тому орденоносцеві. Майор записав і потім вголос зачитав мені.
— Можу підписати вам цей протокол, — відповів я.
— Я знаю, що ви цей протокол підпишете, — сказав майор і зараз же додав:
— Ось бачите, як люди лізуть не в свою справу і псують усе. Тому йолопові з орденами захотілося погратися у слідчого і ось зіпсував усю справу. І псують усе. Правда ж?
— По-мойому, він нічого не зіпсував, а навпаки, допоміг вам. Самі ж бачите, як вам зараз легко допитувати по готовому, — сказав я.
— Ага, легко, — багатозначно зиркнувши на мене, сказав майор.
Після мене майор покликав Василя. Але Василь добре вже знав свою ролю і все вийшло так, як треба.
На третій день нас закували в кайдани і саньми повезли 20 кілометрів у Миронівку на станцію. На станцію поприходили офіцери міліції і почали питати наших конвоїрів, кого це вони привезли.
— Оце старший, — показав на мене, — політрук націоналістичної української дивізії, а молодший — його адьютант, — гордо відповів старший нашого конвою.
— А, то це ви самостійники? — глумливо вишкіривши зуби, сказав лейтенант міліції.
— Так, ми самостійники, і гордимося тим, що ми самостійники, а от ви не самостійники, чого хизуєтеся своїм холуйством? — запитав я.
Лейтенант з люттю вишкірив зуби і копнув мене ногою. Начальник конвою вхопив лейтенанта за руку й відвів у сторону.
— Слабі на голову — завжди міцні в ногах, — сказав я услід лейтенантові.
— Заметно, что комиссаром был, — сказав другий лейтенант.
У Києві нас завезли до обласного НКВД на Короленка, 18. Там нас запровадили до кабінету заступника начальника обласного НКВД. У кабінеті було два полковники, майор і капітан. Всі вони пильно, з презирством оглянули нас. Розпитали хто ми, звідкіля і чого сюди прийшли, а тоді розпечатали пакет і всі нагнули голови над протоколом.
— От що, друже Василенко, оцей протокол ми зараз спалимо при ваших очах, — сказав полковник і раптом, глянувши на Василя, сказав: «Виведіть його звідси».
Василя вивели. Тоді полковник знову звернувся до мене:
— Ми спалимо цей протокол і звільнимо вас, якщо тільки ви будете зговорчивим розумним чоловіком. Ви маєте величезні шанси для нашої Батьківщини зробити більше, ніж ми всі разом, — сказав полковник, провівши очима по своїх колеґах.
— Про що йдеться, гражданін полковник? — насторожено запитав я.
— Нам потрібна ваша допомога, друже Василенко, — сказав полковник.
— Я Азефом не стану і прошу не ображати мене. Зрозуміло?! — відповів я.
— Ах так, ти Азефом не станеш по відношенні банди, то тоді ти будеш Азефом по відношенні своїх дітей. Зрозуміло? — з піною на губах сказав полковник і тут же розпорядився відвести мене в карцер.
П'ять діб я відсидів в малесенькому боксі півтора на півтора метра, при абсолютній темноті, на 300 грамах хліба і пів літра води. Передати степень знущання таким карцером неможливо, це може уявити собі тільки той, хто був у них.