За східнім обрієм [Спомини про пережите]

— Цікаво складається: ви арештуєте людей з метою, щоб їм робити добро, а вони такі безголові, відмовляються від вашого добра і ви їх за це саджаєте в карцери, — це ж просто парадокс, — сказав я.

Полковник уїдливо посміхнувся і вийшов, а я цілу божу ніч сидів на табуретці посередині тієї великої кімнати і куняв. Декілька разів засинав і падав. Тільки один вартовий стояв і безперервно дивився за мною. Вранці мене відводили в той же самий бокс і цілий день не давали спати. Ввечері, в десять годин, мене знову попід руки відводили у той же самий кабінет, і знову за тим же столом сидів той же самий полковник і курив папіросу. Мені велів сісти на ту ж саму табуретку. Полковник довго сидів мовчки й поволі затягувався папіросою, пильно дивився на мене. Потім піднявся, підійшов до стіни, на якій висіла велика карта Житомирської, Київської, Вінницької, Кам'янець-Подільської і Ровенської областей, і велів підійти мені.

— Ти хочеш, щоб ми вірили твоїм показам. Ось глянь, в нас на карті нанесені дороги, якими йшли ваші групи на схід, і ось журнал, в якому записані всі дії тих груп і на кожну з них заведена справа, а за вашу групу тут і помину немає, — сказав полковник і допитливо подивився на мене.

— Ми йшли на схід, не як група націоналістів, а як дезертири, які втекли зі штрафних батальйонів, — сказав я, — оце тому у вас наша група і не відмічена.

— А, он воно як!! — сказав полковник і, залишивши мене біля карти, хутко десь побіг.

А я, тим часом, розглянув карту і всі шляхи, якими, коли йшли організаційні групи. Через годин дві полковник повернувся дуже веселий і запропонував мені папіросу.

— Дякую, я не курю, — відповів я.

— А все ж таки, ви, Даниле Лаврентійовичу, повинні нам допомогти, це ж настільки у ваших інтересах, як і в наших. Ви ж просто випадково очутилися у націоналістичному таборі, а по своєму дусі ви ж комуніст, — ласкаво сказав полковник.

— Ні, гражданін полковник, я не комуніст. Я на зорі своєї молодости шукав у комунізмі своїх ідей, думав було навіть, що я вже їх знайшов, але пізніше пересвідчився, що це був тільки міраж, видимість тих ідей, а в дійсності їх там не було і бути не може, — відповів я.

— Чим же так вас розгнівив комунізм? — запитав полковник.

— Мені не подобається, що комуністи самі на себе взяли місію насильно всім робити «добро», а я такої місії на себе брати не хочу. Я борюся за такий лад, який законом забезпечив би можливість кожному своєму громадянинові самому собі робити добро. А закон повинен лише стежити, щоб одні за рахунок других не робили собі добра, — відповів я.

— А в націоналістів ви знайшли те, чого шукали?

— Ні, і в націоналістів я не знайшов.

— То може його ніде нема, то нащо шукати того, чого не існує, може ті ваші ідеї є лише абсурдними вашими вигадками, фантазією мрійників, — сказав полковник.

— Може й так, але краще я сам у собі буду жити своїми власними фантазіями, мріями, ніж маю хвататися за ту низьку приземчасту соціяльно-шлункову реальність, — відповів я.