Заборонені чари
- Автор: Авраменко Олег Евгеньевич
- Язык: украинский
- Жанр: Фэнтези
Электронная книга - «Заборонені чари». Краткое содержание книги:
Проте мали чаклуни й грізніших ворогів, що називали себе Послідовниками. Вони вважали, що нікому не можна володіти такою надзвичайною силою, і поставили собі за мету викорінити магію серед людей. Послідовники були майже всемогутні і зрештою їм вдалося здійснити свій задум. На керування силами було накладено Заборону, нащадки чаклунів народжувалися звичайними людьми, позбавленими здібностей своїх пращурів, поступово в магію перестали вірити, і з життя вона перекочувала на сторінки художніх книжок. Послідовники тріумфували...
(Примітка. В українській версії відновлено первісну сюжетну лінію роману з урахуванням пізніших наробок, зокрема й тих, що не ввійшли до опублікованого варіанту російською мовою. Детальніше див. в авторській передмові.)
— До речі, — знов озвалася Джейн, і Кейт з подивом виявив, що вона тримає в руках щось схоже на жіночий халат. — Можеш і його помацати. Він ще тепленький.
— Що? — перепитав Кейт, швидко підійшов до сестри і переконався, що це справді жіночий халат, причому пошитий явно не за середньовічною технологією світу Конорів. — Де ти його взяла?
— Тут, — лаконічно відповіла Джейн, вказавши на порожнє крісло перед столом. Саме в цьому кріслі під час усіх своїх попередніх відвідин Кейт знаходив місцеве вбрання Маріки — синю оксамитову сукню та білі шовкові спідниці.
Кейт доторкнувся до м’якої тканини халату. Він не був теплим у достотному розумінні цього слова, але на вивороті залишався трохи вологим і ще зберігав свіжий запах Марічиної шкіри з ледь відчутною домішкою її улюблених парфумів „Шанель“. Отже, вона нещодавно його зняла. А це означало…
— Маріка десь тут, — сказав Кейт і роззирнувся довкола, неначе Маріка могла ховатися десь у кутку. Переконавшись, що двері кабінету зачинені на засув зсередини, він уточнив: — Десь у цьому світі. Перевдяглася й пішла когось відвідати. Але будь-якої миті може повернутися.
— Тим краще, — промовила Джейн і сіла в крісло. — Зачекаємо її. Власне, саме з нею я збиралася побалакати.
— Про що?
Джейн не відповіла. Вона дивилася повз брата на портал, ніби чекаючи, що звідти от-от з’явиться Маріка.
Кейт посунув стільця й сів так, щоб затулити від сестриного погляду портал. Тоді вона повернула голову і задивилася на двері.
— Джейн, давай поговоримо, — примирливим тоном сказав Кейт. — Я вже питав, чи стежила ти за мною…
— А я вже відповіла, що так.
— Це батько тобі доручив?
— Ні.
— А хто?
Джейн нарешті зволила глянути на нього.
— Ніхто. Я сама. Інші тебе не підозрюють.
— А ти чому запідозрила?
— Бо на власні очі бачила, як ти упадаєш коло Маріки. Я швидко збагнула, що ти не просто вдаєш закоханого, а справді закохався в неї. А спробувавши поставити себе на твоє місце, я дійшла висновку, що заради свого кохання ти ладен на все — навіть на зраду.
— І ти нікому не сказала про свої підозри?
Джейн заперечно труснула головою:
— Ні, нікому.
Кейтові відлягло на серці. Чомусь він одразу повірив сестрі, хоча жодних об’єктивних причин довіряти їй не було. Радше навпаки, він мав вагомі підстави сумніватися в правдивості кожного її слова. Але зараз вона не брехала — Кейт був цього певний. Попри десять років відчуження, він досі гостро відчував глибину її щирості. Часом це завдавало йому болю — коли він бачив, що Джейн ненавидить його затято, безкомпромісно, всіма фібрами своєї душі…
— Ти давно здогадалася, що я обманюю наших?
— Вже півроку, не менше. А позаминулого тижня з’ясувала, що ти знаєш шлях до світу Конорів.
— То чому не виказала мене?
Джейн силувано посміхнулася:
— Будь певен, не з великої любові до тебе. І справа навіть не в родинній солідарності. Просто в мене також рильце в пуху. Я майже зразу розкусила Маріку, і дарма батько звинувачував мене в нетямущості. Від самого початку я звернула увагу, що Аліса мало не лантухами закуповує білизну та косметику, а згодом простежила, як вона вночі потай переносить усе це до старовинної бібліотеки. Тоді я й зрозуміла, що Маріка вміє користуватися порталом. Правда, спершу думала, що вона мешкає на Землі, в якійсь бідній країні, й заробляє собі на життя продажем цих речей. Але її вихватки феодальної принцеси, незнання багатьох елементарних речей про сучасне життя зрештою навели мене на думку про інший світ. А остаточно я переконалася, коли провела в Алісинім кабінеті обшук і знайшла книжки слованською мовою. Певна річ, я ні на мить не припустила, що то старі грецькі книжки.
— І ти мовчала аж півтора року? Чому?
— Через Алісу.
— А вона тут до чого?
— Вона одна з них. Вона з тих, кого наші називають ментальними мутантами, виродками, чудовиськами. Але Аліса не чудовисько. Вона така ж людина, як ми. Маріка теж людина… хоча й неабияке стерво.
„Батько припустився помилки,“ — подумав Кейт, проіґнорувавши останню фразу сестри. — „Він дуже наполегливо переконував нас, що всі МакКої — виродки, чудовиська, мутанти, які не мають права на існування. А коли замість чудовиськ ми побачили нормальних людей, всередині нас щось надірвалося. Ми засумнівалися не лише в батькові, а й в усіх наших старших, у непомильності наших ідеалів. Мабуть, і в часи Заборони серед Послідовників було чимало таких, як ми, і, саме завдяки їхній позиції, МакКоїв не винищили до ноги…“