Пророчиця

Жінка зовсім не здивувалася і навіть не злякалася, коли біля виходу з салону краси, де вона працювала, на неї чекала машина, з машини виліз дивний неголений чолов’яга зі шрамом на обличчі, назвав лише своє ім’я і запитав, чи не могли б вони поговорити. Вони зайшли в найближче кафе, і Сергій, тільки заговоривши про Галину Коваленко, збагнув: із язиком жінка не дружить. Її не цікавило, хто він такий і чому розпитує про Галю. Уточнила тільки, чи не з міліції він. Відповіді «ні» цілком вистачило, натяк на обережність зник, натомість нова знайома продемонструвала нестримне бажання розповісти історію кохання Познякова й Галини, на заваді якому стояв Коваленко, хоча сам про це і здогадувався, що цілком красномовно характеризує цього типа, чи не правда, Сергію?

Єдине, про що дуже просив Горілий, — розповідати не весь роман, а лише короткий зміст. Подруга погодилася, раз по раз свою обіцянку забувала, йому доводилося перебивати, співрозмовниці це не подобалося, але все ж таки після години плідного спілкування Сергієві стали зрозумілі три базові речі.

Перша: шлюб Коваленки взяли не в Конотопі, чотири роки тому Микола запропонував тоді ще нареченій Галі зібратися і поїхати на кілька років у Шостку, де в нього намалювався перспективний партнер і маленький, менший, ніж тут, зате стабільний бізнес та, головне, можливість купити хату, а про окремий будинок Галя мріяла — це так подруга твердить — із пелюшок. На думку самої подруги, усе набагато простіше: Коваленко підозрював, що Позняков може відбити в нього наречену, і просто евакуював її з Конотопа. Сам же Позняков, хоч і гарний хлопець, тоді якось не зміг розкрутити бізнес.

Друга: будинок у Конотопі, зручніший, ніж у Шостці, подружжя купило після наполегливих прохань Галини. За кілька років вона, за її словами, в Шостці мало не здуріла і хіба мохом не поросла. Та й сам Коваленко вже хотів повернутися назад, у Шостці все йшло хоч і стабільно, але там стало затісно для його бізнес-проектів. Але, вбухавши гроші в будинок, Микола по грошах вийшов у «нуль», бізнес почав із кредитів, і так, позичаючи-перепозичаючи, заліз у борги до банку «Слобода».

Третя: чоловік, із яким зараз живе сама подруга Галини Коваленко, — юрист. Це вона познайомила свого приятеля з Галиною, і за якийсь час та подзвонила йому напряму, попросила зустрітися, і результатом цієї зустрічі стало оформлення документів, відповідно до яких будинок був записаний на Галину Коваленко — чоловік нотаріально завірив дарчу. Згідно з документами, формально будинок належатиме Галі лише по смерті Миколи. Поки Коваленко живий-здоровий, він може в будь-який момент відкликати дарчу. «Для чого все це треба?» — «А ви хіба з дуба впали, Сергію? Там є якісь юридичні запутки-закрутки, за якими Коваленко, навіть маючи у приватній власності будинок, для банку за законом власником не є. Арештувати його нерухомість ніхто не має права. Машина теж на жінку переписана, він по довіреності їздив, сам на себе її оформив. Далі не ясно?» — «Ясно, ясно. Взяти з нього нема чого, фірма за документами — банкрут або стрімко наближається до банкрутства. Але в усіх так, криза ж. Він себе убезпечив від наїзду про всяк випадок». — «Бачите, розумієте. Тільки це не Коля, царство йому небесне, придумав, а Галка ідею підкинула». — «А Галка сама додумалася?» — «Я вам нічого не говорила, Сергію. Бо ми трошки той, посварилися були, ще подумає чого…»