Пророчиця
- Автор: Кокотюха Андрей Анатольевич
- Год: 2011
- Язык: украинский
- Год: KM Publishing
- ISBN: 978-617-538-036-9
- Жанр: Криминальные детективы
Электронная книга - «Пророчиця». Краткое содержание книги:
— Ніяк, — повторив Геннадій. — Для чого? Є робота — ми робимо. Щось не те — сигнал шефу. Все гаразд — працюємо далі. Ініціатива не наша.
— Так-так, — Круть і Верть дедалі більше цікавили Горілого. — Що ж може бути не так?
— По ситуації, — обмежився Анатолій таким поясненням.
— А про ініціативу — я не зрозумів…
— Просто все, — Геннадій витяг із кишені куртки конверт, та передавати його Сергієві не поспішав. — Ініціатива карається. Якщо вона не наша, карають теж не нас. Нормальний хід?
Замість відповіді зголоднілий Сергій рішуче простягнув руку по конверт. Там лежала пачечка фіолетових банкнот по п’ятдесят гривень. Швидко порахував — двадцять папірців, себто одна тисяча, за нинішнім курсом — десь так баксів сто з невеличким гаком. Негусто, якщо йдеться про оперативні витрати.
— Це все? — перепитав про всяк випадок.
— Це — тобі, — розмито відповів Анатолій. — Треба ще — кажи. Тільки пояснюй, для чого. Раптом питання без грошей вирішити простіше.
— А хазяїн у вас не щедрий, — присвиснув Сергій.
— Свистіти не треба, — зауважив Геннадій. — Грошей не буде.
З іншої кишені на світ Божий явився мобільник, не новий, але Гена тут-таки, на очах у Горілого, вставив у трубку нову сім-картку, звірившись із якимось папірцем, написав номер, передав Сергієві:
— Це службовий. Дзвінки лімітовані, не треба захоплюватись розмовами. Краще нам казати, що треба дізнатися, або домовлятися про особисту зустріч.
— Н-да, весело з вами, капітошками, — Сергій спробував пожартувати.
— Як-як? — перепитав Анатолій.
— Ніяк, — відмахнувся Горілий, ховаючи конверт із грішми в кишеню куртки. — У вас дитинства не було хіба? Мультиків не бачили? Казок не слухали?
Не почувши нічого у відповідь, Сергій поцікавився, як дзвонити Нікітину, і за кілька секунд уже вітався з роботодавцем:
— Ранок добрий. Я просто в шоці від ваших васалів, пане Нікітин.
— Ви ж наче не визнаєте «панів».
— О! А я так собі думав, ми в однобічнім порядку…
— У двобічнім, коли вам так зручніше. Сподобалися хлопчики?
— Оригінальні.
— Таких ні в кого нема. Зайвого не скажуть і не зроблять. Мрія боса. Ви тільки привітатися подзвонили?
— Якщо вам цікаво, хочу розказати хід своїх думок…
— Не цікаво, — охолодив його Нікітин. — Там у вас двоє людей для роботи. Мене цікавить результат. Ну і, звісно, якщо треба буде влізти, куди не дуже треба, ви повідомляєте мене особисто і пояснюєте необхідність. Будемо вирішувати. Зараз аврал?
— Та нема поки авралу, — відповів Сергій, і раптом, зовсім не чекаючи від себе, бовкнув: — Їсти хочу!
— Знаєте, давайте з цим собі раду самі, — схоже, банкіра все ж таки вдалося хоч чимось розворушити. — Ну, ми домовились. Смачного.
Закінчивши розмову, Горілий сховав телефон у кишеню, окинув уважним поглядом своє новоспечене і дещо дивакувате військо.
— Так, голуби… — почав він.
— Ми не голуби! — у голосі Геннадія чулася суміш агресії та істерики.
— Сам підор! — не стримався Анатолій.
Лише тепер дотумкавши, в чому проблема, Сергій реготнув, та швидко взяв себе в руки, навіть обсмикнув куртку.
— Так, орли… Орли нормально? — не зустрівши заперечень, провадив: — Отже, орли, справа така. Галина Коваленко, дружина, пардон — удова нашого вбитого. Є в неї друг сім’ї, такий собі Позняков. Потрібні максимальні відомості про обох, непогано б вирахувати якусь близьку подругу Галі. З цією дамою я хочу побалакати, бажано — якнайшвидше. Й ось іще що… Є одна адреса, це на околиці, на Кубі. Зараз я напишу вулицю, номер будинку, номер квартири. Пробийте, хто там мешкає і як би мені з тією людиною теж зустрітися.
— Все?
— Поки все, там як піде. А я десь поснідаю. В разі чого дзвоніть…
Круть і Верть вийшли, залишаючи по собі враження, ніби й не було їх тут зовсім.
Їсти довелося над силу.
Вимучений алкоголем шлунок неохоче приймав бодай щось, крім рідини, та Сергій над силу втоптав у себе гарну порцію смажених реберець із картоплею фрі, заївши подвійними сирниками та запивши, аби ліпше проходило, все ж таки пивом. Останньої миті обрав не стандартний півлітровий кухоль, вирішив удовольнитися меншим злом, та коли шлунок відчув приємну спокійну ситість — знову не втримався, замовив іще одне маленьке пиво. Всю безглуздість свого вчинку втямив, допивши другий кухлик, — все одно випив більше, ніж справді хотів. Зате по сніданку отримав несподіваний і водночас — жаданий бонус: потягло на сон, і Горілий швиденько, поки не перебилося, повернувся назад у квартиру, забрався під ковдру, швидко заснув і розплющив очі по обіді, нарешті повноцінно виспавшись.