Пророчиця

Банкір Павло Нікітин й авторитетний підприємець Вольдемар до цього кола не входили.

Але чи вплинуло їхнє незнання цих нюансів на саму ситуацію?

Якщо Микола Коваленко мусив померти, якщо в нього така вже доля, якщо переслідував його фатум, то байдуже, хто вистрелив йому в голову, потім підкинувши мертве тіло під саму хату. Розшукувати в даному разі винного — це все одно, що шукати, хто викресав блискавку, яка вдарила в сухе дерево, зваливши його на молоду пару, котра цілувалася в романтичній обстановці, і розчавивши обох на смерть.

Поставивши наполовину спорожнену чашку на підвіконня, Сергій пошукав і не знайшов у квартирі цигарок. Без курива тепер ставало недобре, треба виходити, віддаючи останні гроші за пачку дешевих сигарет, усе одно на десяту йому привезуть якісь там гроші. Та здоровий глузд знову переміг: Горілий кількома фразами, сказаними подумки, пояснив сам собі — вийшовши по цигарки, він зрештою купить на ці гроші пива, пивом душу не обдуриш, знову заведеться скорботна карусель, а його, між іншим, найняли, як-не-як, на роботу. Нічого, перетреться поки без курива. Краще запити все це ще одним кухлем чаю.

За вікном світанок поволі-поволі вступав у свої права. Накип’ятивши собі ще води, Горілий запарив чай в іншому, чистому кухлі, взяв і, недопитий, і новозапарений із собою до кімнати, там поставив їх на підлогу біля дивана, сам умостився на простирадлі, перевернувся на спину, підклав руки під голову.

Так. Поїхали далі.

Подальший хід думок Сергієві не подобався зовсім. Бо тільки тепер, поволі оклигуючи від кількаденного загулу, він на відносно тверезу голову нарешті міг зізнатися собі в тому, в чому не хотів, навіть боявся зізнаватися на п’яну. А саме: спочатку Олеся прорекла смерть Миколі Коваленку, а потім — котромусь із двох оперативників, як виявилося — Андрієві Шполі. Отже, такий собі Денис Бородуля — рука долі, не інакше?