Українське письменство
- Автор: Зеров Микола
- Год: 2002
- Язык: украинский
- Год: Основи
- ISBN: 966-500-019-5
- Жанр: Критика
Электронная книга - «Українське письменство». Краткое содержание книги:
Візьмім тепер народний анекдот про селянина-винахідника, що зробив собі солом’яні крила і надумався перелетіти з комори на хату. Намір літунові не вдається. Винахідник падає на ґанок колінами на приступку. Коли він усіма силами намагається перемогти гіркоту розчарування і біль у розбитих колінах, до нього підходить із глядачівського кругу якийсь дід і лагідно резюмує: «Так то, чоловіче, вивчився літати, та не вивчився сідати». Чим це не байка? Варт тільки надати їй певної віршової форми і дати мораль: тобто натякнути на можливість ширшого застосування прикладу. На цій от лінії межи анекдотом і байкою стоять казки, билиці, можебилиці, приказки, побрехеньки і байки Манжури (загальним числом 30). Говорного ямбічного складу байки в них немає, зв’язку з байковою українською традицією теж; тільки одна річ — «Удова та жнива» — своїм пеонічним віршем:
нагадує глібовських «Горлицю й Горобця».
Другий автор, що стоїть осторонь від байкарів 80—900-х рр., — Володимир Самійленко (1864—1925). Його переклади із Лашамбоді, французького автора XIX в., та деякі власні ориґінальні твори показують, що при своєму гуморі і безперечному нахилі до дидактизму він міг би стати дуже помітним з’явищем в історії апологічного жанру, повернувши байці її раціоналістичну, розумову ефектність і сатиричне значення. Але цього не сталося. Самійленко не розвернув у собі здібностей байкаря, як не дав нічого більшого в ділянці громадянської поезії à la Барб’є і Лєрмонтов, як затаїв у собі великою мірою і хист перекладача.
З байками Самійленка, що деякі з них («Переможець») писані вже під час імперіалістичної війни, ми стаємо на порозі сучасності.
Сучасна нам байка, як зложилася вона після революції 1917 року, становить знов осібну сторінку в еволюції апологу: жанр мало не став неподільною власністю дитячих книжок та шкільних хрестоматій, пристосовується до нових потреб, стає формою для часописного фейлетону, поточної сатири.
Якийсь ґрунт для того був у самій природі жанру. Забавне алегоричне оповідання, елементарне своєю наукою, очевидячки, таїло в собі ще не цілком одмерле зерно сильного ораторського арґументу. Недарма, коли вірити традиції, байка народилася й виросла в соціальній та політичній боротьбі. Стезіхор, що побиває своєю фабулою про оленя й коня сицилійських тиранів, Мененій Аґріппа, що виступає в республіканському Римі посередником межи патриціями та плебеями, розповідаючи небувальщину, як голова посварилася з іншими частинами тіла, — нехай самі випадки і стосуються до обсягу леґенди, — прегарно відтіняють полемічну придатність апологу. Застосування байкової ситуації з передчуваною розв’язкою — конкретизує і спрощує життьовий випадок, являється засобом популяризації того чи іншого пожаданого вирішення. Ця особливість жанру сама собою повинна була підказати його ролю під час пропаґандних заходів та масових кампаній, не кажучи уже про літературні прецеденти, — а з тих прецедентів найсильніший і найсвіжіший була творчість Дем’яна Бєдного.
З’явилися байки Дем’яна Бєдного ще в пору «межи двох революцій» і здобули собі популярність на сторінках «Современного мира». Революція їм надала ще більшої ударності, розпрозорила їх алегоричну езопівську мову. Вивчення Дем’яна Бєдного, власне, ледве розпочалося, і ми можемо тільки здогадуватись, що його байка виросла із сатиричних журналів 1905 року, та що тими журналами в якійсь мірі підказані її образи й характери: «Пес, которому надоело лаять хвалебно, собаки, которым обещали свободу, но вместо того сажают на цепь. Заяц-либерал, соловьи-предатели; продавшийся хозяину теленок, паук-эксплуататор и муха-рабочий». Важно, що все це сприймається не як «звірина драма», а як повість про класову боротьбу[552].
552
Виндт Лидия. Басня как литературный жанр // Поэтика. — І. — С. 101.