Українське письменство
- Автор: Зеров Микола
- Год: 2002
- Язык: украинский
- Год: Основи
- ISBN: 966-500-019-5
- Жанр: Критика
Электронная книга - «Українське письменство». Краткое содержание книги:
«Снігур та Синичка», «Дідок та вітряки» (шестистоповий ямб, розбитий на чотирирядкові строфи перехресного римування), «Перекотиполе» (з чергуванням 4-стопових та 3-стопових хореїв, при попарному римуванні). Цікаво, однак, що в останніх 25 байках, найпізніших хронологічно, ця тенденція знов не виявлена: байкар немов повертається до канонічної структури.
Ідеологія Глібова далеко не дорівнює художній вартості його апологічної поезії. Людина великої наївності, і то не художньо розрахованої, як вимагала сформульована XVIII віком теорія байки (naïveté — один із її приписів), а, так би мовити, натуральної, він був ідеологічно пристановищем всякої архаїки[548]. В своїй статті про поетів пошевченківської пори я згадував, в якій млявій і неімпонуючій антитезі подає він старе й нове життя, патріархальну простоту і цивілізацію з її безмірним ускладненням життя. Досить того, що Чернігів 70—80-х рр., що тільки на перші приступки технічної культури підіймався, насаджував перші громадського користування садки і прокладав перші тротуари, фігурує у нього, як «город суєтливий» — «добра и зла прикрашеный вертеп». Найбільше до серця Глібову промовляють хуторські пасіки, гаї, не порубані ще «грошовитою кишенею», діди-казкарі, перекази про старовину, що завжди мислиться у нього, як «щастя-доля»:
З цими «обносками» романтичного світовідчування поєднуються обноски сентименталізму, ідилічні картинки та етичні висновки, в яких немов відроджується старий Квітка:
Правда має перемогти в світі — але мислиться вона без жодних прикмет соціального руху; здебільшого вона малюється байкареві, як моральна витривалість та старосвітська мудрість добрих людей, що можуть іншим стати за приклад і присоромити їх, як мудрий дідок присоромив далекосяглі думки вітряків («Дідок і вітряки», байка 79).
Взагалі Глібов-байкар проти всякої далекосяглості громадських програм, проти всякої боротьби діяльної з соціальною несправедливістю. Коли, сидячи в печі, «хороша Паляниця»
розсудливий Книш подає їй пересторогу. «Мовчи та диш», — озвався у куточку Книш».
епічно нотує в одній приказці (так називає він моралістичні висновки з своїх байок). Енергійні рядки з натяками громадського характеру, хоч і нерозроблені, як цей у байці «Васильки й Будяк»,
трапляються тільки вряди-годи, як виїмок. Вони не в манері Глібова, як не в манері його сентенціозне розроблення дидактичних кінцівок. Там, де йому не служить народна приповідка, він дуже часто збуває науку звертаннями до читача в стилі шарад та загадок по дитячих журналах.
548
Проте С.-Петербурзький цензурний комітет не завагався знайти в глібовських байках «предосудительное направление». Полягає воно «во враждебном отношении к высшему сословию и намеренном старании проводить украинофильские тенденции». (Цензурний комітет цитує власну постанову 1889 р., якою заборонено було перевидання глібовських байок). Що ж «предосудительного» в нових байках, що вперше подано до ухвали 1895 р.? Цензурний комітет відповідає — «насильственное введение» в ці переробки російських байкарів «малорусского элемента». «В басне „Перекотиполе“ описывается, как казак, в виде травы перекатиполе бросается во все стороны, пока не докатился до чужого поля, где над ним посмеялась чужая доля»… «Таким образом, содержание большинства басен переполняется не общечеловеческой моралью, а специфически украинофильской, и получается впечатление какого-то болезненного нытья над судьбою исключительно малоросса».