Українське письменство
- Автор: Зеров Микола
- Год: 2002
- Язык: украинский
- Год: Основи
- ISBN: 966-500-019-5
- Жанр: Критика
Электронная книга - «Українське письменство». Краткое содержание книги:
Випадання з жанрової норми іде у Глібова і в інших напрямках. В його збірці ми маємо речі, пущені по лінії, так мовити б, обезфабулювання байки. По суті, ніякої дії немає в байці «Перекотиполе»; те, що сталося з кущем Перекотиполя, є звичайна історія кожного куща; ніякої пригоди, нічого, що становить одиничність, неповторність, індивідуальну долю, тут немає. Зовсім немає фабули в «Мальованому стовпі».
Трудно зрозуміти, як цей вірш потрапив поміж фабульно виповнені байки. Та й чи байка це? Мораль в кінці вказує ніби на алегоричний характер цього статичного «притчевого» образу; коментатори з’ясовують його як натяк на старого, самотнього на своїм хуторі Куліша, що втратив свій авторитет громадський і свій вплив на людей, — але можна підсунути й інші значення — побачити в нім ліричне вболівання Глібова за власними призабутими молодощами і на користь цього другого припущення притягти, як арґумент, явно відчуваний ліризм п’єси, що настроєм і ритмом близько нагадує елегію «Хоч доля привела у город суєтливий», присвячену, як відомо, споминкам про чернігівську громаду 60-х рр.
Ламає канон байки, виходить поза межі припущеного жанром і зовнішня форма глібовської байки.
«Тихий», мовляв за Грінченком, сентиментальний лірик у своїх елегіях («Стоїть гора високая», «Моя веснянка», «Зіронька») сентименталізатор лермонтовських декламацій («Не плач, поет») і кулішівських романтичних заперечень цивілізації, як економічного зиску та соціального розшарування («У степу»), — Глібов до лірики тяжить і в байці: ліричні теми, пересякнені ліризмом пейзажі, нотки жалю за минулим, нарікання на змарновані надії перебігають рядками його байок, надаючи їм чудного, незвичайного для байки вигляду. Моралістичні закінчення перетворюються на мініатюрні елегії:
«Говорний» байковий вірш тут явно тяжіє до пісенного. Не маючи місця порівнювати ритми Крилова та фразове членування його байок з глібовським стремлінням від внутрішньої паузи та переступів (enjambements) до заокругленої фрази, скажемо тільки, що ці тенденції до пісенного вірша та строфи намітилися вже в перший період творчості; знати їх на таких байках, як «Горлиця й Горобець», з її напівхореїчним-напівпеонічним складом[547], або «Хмара» з її тристоповими ямбами та шестирядковою строфою:
В другий період творчості ця тенденція значно підсилилась: на 57 байок ми маємо відхід від канонічного різностопового ямба в 6 речах: «Коник-стрибунець» (так само як і в Крилова чотиристоповий хорей, тільки видержаніший, з поділом на чотирирядкові строфи і з перехресним римуванням), «Старець» (чотиристоповий хорей з попарним римуванням), «Вередлива дівчина», написана своєрідними п’ятирядковими, попарно з’єднаними куплетами:
546
Таке ж ліричне, не дидактичне використання народної приповідки у Шевченка в посланії до Козачковського: «Не поможе, милий Боже, / Як то кажуть люди, / Буде каяння на світі, / Вороття не буде».
547
Пор.: «Жалкувала, сизокрила, що вона» або: «Наче справді запорозький молодець».