Історія польсько-українських конфліктів т.3
- Автор: Сивицкий Николай
- Серия: Історія польсько-українських конфліктів #3
- Год: 2005
- Язык: украинский
- Год: ім. Олени Телыги
- ISBN: 966-7601-62-5
- Переводчик: Петренко Є
- Жанр: История
Электронная книга - «Історія польсько-українських конфліктів т.3». Краткое содержание книги:
Кожного, хто високо оцінив важливість і актуальність виходу в світ трьох томів книги Миколи Сивіцького «Історія польсько-українських конфліктів», просимо приєднатися до нашої сердечної вдячності п. Ярославі Барусевич та Дослідній фундації ім. О.Ольжича в СІЛА за сприяння у виданні цієї книги.
9.ІХ.1943 року в Лащові (Замостянський повіт) вбито псаломщика Андрія Мицика (70 років), а 27.Х.1943 року в Молодятичах (Грубешівський повіт) вбито старого псаломщика Семена Ярошевича під час нападу на будинок місцевого настоятеля. Нападом керували польські офіцери, і він був спрямований проти священика, якого не вбили тільки тому, що бандити не знайшли його. Свою злість вони зігнали на псаломщику Ярошевичі і дітях війта гміни Молодятичі. Дев'ятимісячну дитину один з бандитів узяв за ноги і вдарив об підлогу, потім бив прикладом рушниці, двох інших дітей віком 2 і 5 років убито жахливим чином у їхньому дитячому ліжечку
У самому Холмі, резиденції митрополита, також не обійшлося без насилля з боку поляків. 3. IX. 1943 року на залізничному вокзалі тяжко побили священика Володимира Кошового і Анатолія Боднара, а 8.IX. 1943 року протоієрея Пилипа Середу. 12.ІХ.1943 року на вулиці ображено священика Йосипа Кундеуса і побито священика Олександра Білецького.
23.11.1944 року на вокзалі в Холмі ображено евакуйованого з Умані превелебного Ігоря, уманського єпископа. Єпископ Ігор описує цей випадок у листі до митрополита Холмського і Підляського Іларіона:
«Евакуйований з Умані, я приїхав увечері 23 лютого 1944 року о 9.30 до Холма згідно з розкладом. Не встиг я увійти до вокзалу, як почув вереск і прокляття. Мандруючи з Умані півтора місяця, я наслухався вже всього і тому не звернув уваги на вереск. Знайшовши вільний куток, я затримався там з друзями по подорожі й почав спостерігати, що відбувалось у залі (нам було заборонено виходити до міста). Високий молодий чоловік у кожусі вдавав із себе п'яницю, ходив по залі і кидав московські образи на адресу «попів», співав пародію різних пісеньок, перемежовуючи їх нецензурними висловами. Час від часу підходив до буфету, щось там пив і їв у товаристві молодих хлопців. Туди ще підходили люди у поліцейських мундирах і про щось таємничо радились. Несподівано до мене підійшов добродій у кожусі в супроводі кількох хлопців і почав мене ображати, називаючи отаманом бандитів.
Він намагався вирвати з моїх рук жезл, повторюючи: «Дай мені цю паличку, а я тобі розіб'ю голову!» Товариство «героя» продовжувало вибухати реготом і прокляттями. Це тривало до другої години ранку. Я мовчав, не озвався жодним словом. Нарешті бачимо — про щось шепочуться з поліцейським біля буфету, потім підходять до мене п'ятеро, один з міцною, темною пляшкою в руці. Але у цей момент на допомогу прийшли німецькі солдати і відігнали польських «героїв». Тоді той, що в кожусі, ліг на лаві і вдавав, що спить, а решта пішла до буфету і почала пити з поліцейським, ворожо поглядаючи на мене. Щоб уникнути повторення інциденту, я пішов у зал для німців, куди мене ввічливо впустив жандарм. Там я пересидів до ранку, але, коли повернувся до свого товариства, ця сама група кинулась на мене з лайкою. Бійки, однак, не починали. Дочекавшись години, коли можна було йти до міста, я без перешкод добрався до резиденції Вашої Екселенції і знайшов там захист.
Повідомляючи про цю подію, не можу замовчати факту, що під час моєї дворічної місійної праці на українській землі серед людей, вихованих атеїстами, я ніде не бачив і не чув, щоб так ганебно чинили з духовенством, як мені довелось побачити і відчути на собі від «християнського» польського населення».
А тепер подивимося на ці місцевості, де проживає українське православне населення, і на ту руїну, що спричинили наглі банди під командуванням вишколених ватажків, серед яких не бракує навіть офіцерів колишнього війська польського. Відчуймо терпіння нещасних жертв, які впали від меча цих польських «партизанів», киньмо оком на згарища, що залишилися після їхньої сваволі, і побачимо справжнє пекло, у яке перетворили спокійну Холмську землю ті, що, привласнивши собі гучну назву «підпільної» або «крайової» армії, шукають не озброєного противника, а беззахисних, своїх же братів, ідуть на цю землю не воювати, а вбивати.
Зі звіту настоятеля парафії Малків:
«8. II. 1944 року о 12 годині ночі у Малкові бандити підпалили церкву і село. Церковне начиння і книжки загорілись, мешканців убили, кому вдалося врятуватись, той втікав з Малкова до сусідніх сіл».
Настоятель парафії Шиховиці у звіті від 14.III.1944 року пише:
«10. III.1944 о 2.30 бандити спалили село Шиховиці, у тому числі церковні будинки, шафи з книжками, документами і церковним начинням. Вбито приблизно 200 осіб, усі вони досі лежать на згарищах. Я ходив з людьми із Космова до Шиховиць, щоб поховати вбитих, але бандити не дозволяють, постійно стріляють. Вчора я ходив ще раз і бачив, що свині, які голодними ходять на згарищі, починають їсти трупи. Багато людей з Шиховиць пішло за Буг, отже, можна сказати, що парафія Шиховиць перестала існувати».