Історія польсько-українських конфліктів т.3
- Автор: Сивицкий Николай
- Серия: Історія польсько-українських конфліктів #3
- Год: 2005
- Язык: украинский
- Год: ім. Олени Телыги
- ISBN: 966-7601-62-5
- Переводчик: Петренко Є
- Жанр: История
Электронная книга - «Історія польсько-українських конфліктів т.3». Краткое содержание книги:
Кожного, хто високо оцінив важливість і актуальність виходу в світ трьох томів книги Миколи Сивіцького «Історія польсько-українських конфліктів», просимо приєднатися до нашої сердечної вдячності п. Ярославі Барусевич та Дослідній фундації ім. О.Ольжича в СІЛА за сприяння у виданні цієї книги.
Звіт настоятеля села Сагринь:
«10ЛІ.1944 о 4 годині ранку велика польська банда, яка налічувала приблизно 500 осіб, напала на Сагринь. Оточивши село навколо, з відстані 200 метрів почала стріляти запальними кулями і підпалила все село. Село захищалося півгодини, але, коли вогонь поширився, виникла велика розгубленість, і оборона мусила відступити, бо мала тільки 60 гвинтівок, а бандити — 50 автоматів і приблизно 450 гвинтівок. Банда підпалила також церкву і парафіяльні будинки. Парафія налічувала понад 300 господарств. З них згоріло 280. Вже поховано 202 корінних мешканці і приблизно 300 тих, які недавно поселились. Крім цього, у Сагрині переховувалося населення з Пасік, Теребіня, Модриня, Майдана, щоночі Сагринь заповнювали люди з інших сіл. Усього в Сагрині загинуло 600–800 осіб. Декого закопали там, де вони впали, і то потайки, щоб поляки не вбили й тих, хто ховає, як це вони зробили у Ментках, де наступного дня вбито тих, хто повернувся до села. Поляки приїжджали до Сагриня возами з жінками, дочками і синами. Вони грабували все і вивозили до лісу, а потім жінки двічі повертались до Тишовиць за сагринським добром. Чоловіки і сини грабували і виловлювали на полях недобитих людей та вбивали, а жінки вивозили награбоване майно трійками із вкрадених у Сагрині коней. 15ЛІ.1944 року я бачив ще не поховану 80-річну жінку, в якої голодна свиня виїла щоку. Я бачив 8 трупів, задушених димом у ямі-криївці, де навмисне було запалено солому, щоб вони задихнулися. Поляків і тих православних, які перейшли у католицтво, не вбивали, їм навіть віддавали власні коні. З чужих речей їм пропонували брати все, що подобається. Давали перепустки до Тишовиць, а коні залишали на постій у лісництві в Тучапському лісі. Хто тільки з'явиться тепер у Сагрині, старається втекти, бо там панують смерть і жах. Жінки з лісу кричали до наших: «Марисюу втікай сюди», вони бігли, думаючи, що це свої, а звідти вискакували поляки на конях і вбивали. Під час цього нападу вбили дружину і дитину священика Василя Ляшенка. Дружину задушили і прострелили їй голову, а 4-річна дитина знайдена вбитою зі зламаною рукою».
Мешканка села Пасіки (гміна Ментки) Зіна І., 12 років, яка ночувала у Сагрині під час нападу, розказувала як свідок:
«Уночі з 9 на 10 березня наша родина не спала. Зранку ми побачили, як польська банда напала на Сагринь і стріляла запальними набоями. Моя мама Ольга, сестра Ліда, тітка Марія Лащ і я втікали на постерунок місцевої поліції. Під час втечі мене було поранено в обидві ноги. Мама взяла мене на руки і занесла на постерунок. Там вже було багато людей. Через певний час прийшли бандити, почали бити у двері і кричати, де поліція. На постерунку поліції не було. Бандити забрали свиней з поліцейських хлівів і поїхали. Прийшла інша група бандитів і кричала, щоб їм відчинили. Лякали, що підкладуть міни під сторожку. Коли люди почали втікати на горище, бандити спрямували туди вогонь запальних набоїв. Кулі порозбивали черепицю, і було видно, скільки там людей. Бандити вирубали двері, вдерлись на горище і вбили там усіх чоловіків. Вбиваючи, ще й проклинали їх. З горища вони забрали все, жінок і дітей викинули вниз, а на горищі запалав вогонь. Вони питали у жінок про посвідчення (кенкарти), а коли якась показувала, то її вбивали на місці. Тих, хто був без посвідчень, вигнали на подвір'я. Я не могла ходити на поранених ногах, але мусила, бо дуже сильно мене били револьвером по голові. Мене водили по різних подвір'ях, щоб я показала їм схрон, але я про це не знала. Тоді взяли 5 жінок, щоб вони показали схрон. Двох із них вбили, їхніх прізвищ я не знаю, решту привели на подвір'я, де нас було більше. Там вбили мою маму і сестру Ліду. Коли впала мама, то за нею впала і моя тітка. Бандити думали, що її вбили, але вона навіть не була поранена. Потім підійшли до мене. Один з них вистрілив мені в голову, і я впала. Бандит вистрілив ще раз і поцілив мені в руку. Я лежала без руху. Бандити думали, що вбили мене, і пішли. Моя сестра Ліда була тільки поранена в руку, отже, встала і хотіла втікати, тоді бандит вистрілив їй у голову, і сестра померла. На подвір'ї, де мене поранили, я пролежала цілу добу: Надвечір наступного дня я доповзла на своє згарище і там ще пролежала добу. На третій день мене знайшла моя сестра. Мене забрали і відвезли до шпиталю в Грубешові».