По живу і мертву воду
- Автор: Далекий Николай Александрович
- Серия: Оксана Стожар #3
- Год: 1968
- Язык: украинский
- Год: «КАМЕНЯР»
- Жанр: Военная проза
Электронная книга - «По живу і мертву воду». Краткое содержание книги:
Головна тема роману «По живу і мертву воду» — життєдайність і сила ідей інтернаціоналізму, дружби народів. Ці ідеї, немов казкова жива вода, врятовують багатьох героїв книги, розкривають їм очі на правду, виводять з мороку людиноненависницької пропаганди.
— Доїдай, друже. А краще візьми з собою хліб, сало. Підеш до каптенармуса, тобі видадуть обмундирування. Сьогодні від навчання ти вільний. Виспись. А завтра як усі. Пам’ятай: потурання з мого боку тобі не буде, — у мене нема й не буде в сотні улюбленців. Але й скривдити тебе не дам. Дякую за юшку!
І Богдан сяйнув білозубою, лукавою, дружньою усмішкою.
Каптенармусом виявився той самий пикатий вояка, якому Тарас доручив зварити юшку для сотенного. Він відімкнув, свою каптьорку, пропустив хлопця вперед, сказав, показуючи рукою в куток:
— Прошу. Вибирай на свій смак і зріст. — І поквапно вийшов, залишивши Тараса самого.
Від купи зваленого в кут одягу та взуття йшов якийсь жахливий, задушливий запах цвілі, застарілого поту і ще чогось нудотного. «Награбоване, — здогадався Тарас, — а може, з убитих здіймали…» Йому схотілося вибігти з каптьорки, але він утримався й, переборюючи огиду, почав копатися в купі, вишукуючи що було новішого та чистішого. Як на гріх, під руку потрапляли речі, що не підходили йому за розміром. Нарешті, він знайшов пристойні штани, джемпер, добротний сукняний френч. Однак комір френча виявився брудним, заяложеним до блиску, й Тарас хотів було відкинути його вбік, — але тут щось тверде й важке легенько стукнуло його по коліні. Хлопець засунув руку в кишеню й обмер — граната! Він злодійкувато озирнувся на напівпричинені двері й затамувавши подих обмацав кругле, ребристе тіло гранати, кільце. Лимонка… Як її ніхто не знайшов раніше? Адже френч, напевне, побував не в одних руках. Очевидно, шукали у внутрішніх кишенях, де зберігається найцінніше, а. в цю ніхто не засунув руки. Як би там не було, а несподівана знахідка може стати в пригоді.
— Розпишись, — сказав нудьгуючий каптенармус, коли Тарас вийшов до нього з вузлом відібраного обмундирування й парою старих, але ще міцних лижних черевиків.
Тарас розписався у відомості — «Карась». Пикатий простяг йому шматок алюмінієвої каструлі.
— Це нащо?
— А що я вам — слюсар, чи що? — раптом чомусь розсердився каптенармус. — Кожен сам собі тризуб повинен зробити.
Казарма була поруч, у великій клуні. По дорозі до неї Тарас побачив вартового, що стояв біля льоху з дубовими дверима, на яких висів великий замок.
— Води! — долетіло до слуху хлопця. — Дай води, наволоч. Паразити, бандити нещасні! Руки розв’яжи, гад!
Це кричав старшина Сидоренко. Вартовий стояв поважно, не звертаючи уваги на крики. Він тільки блимнув очима, проводячи поглядом нового вояку.
В казармі було порожньо. Тарас вибрав місце в кутку, гарненько підбив і розрівняв солом’яну постіль. Черевики, штани й джемпер поклав до стіни замість подушки, прикрив соломою, френч одяг поверх свого піджака. Коли приліг, обережно дістав гранату, оглянув її. Запал на місці, кінчики дроту біля кільця надійно загнуті. Хлопець підвівся на лікоть, озирнувся й опустив гранату у внутрішню кишеню. Так надійніше… Тепер вагу і твердість лимонки він відчував біля серця. Хай лежить собі, гріється… Чудеса! Неждано-негадано знесла йому курочка золоте яєчко… Треба берегти. Як би там не обернулося, тепер його голими руками не візьмеш.
Хлопець уклався, але, незважаючи на втому, відразу заснути не зміг. Гіркі й тривожні думки не йшли з голови. Що його чекає? Навряд чи варто надіятися, що він зможе перетягти Богдана на свій бік. Жаль, звичайно… Залишиться, дурень, ворогом, а міг би бути другом. Втікати треба звідси, втікати. Якомога швидше. При першій же можливості. Інакше пропадеш, заплутають, як того нещасного старшину.
Уже засинаючи, Тарас намацав під сукном гранату, притис її долонею до грудей. Чийсь тихий голос зашепотів йому у вухо слова дитячої казки: «Курочка ряба…..
Не просте, а золоте. Дід бив, бив, не розбив, баба била, била…» І він заснув під цей шепіт, притискаючи долонею до грудей свою знахідку.
11. ВОГНЕМ І МЕЧЕМ
У загоні було чоловік з п’ятдесят. Озброєні автоматами, гвинтівками, мисливськими рушницями, вони стояли нерухомо, в напруженому чеканні, і в темряві могли здатися кущами, що росли край дороги. Ні тихого слова, ні вогника цигарки.
Та ось від дороги майнула тінь, і їй назустріч виступило троє.
Захекана жінка в чорній хустці, звертаючись до високої людини в мисливській куртці, зашепотіла по-польськи:
— Панотче, вони сплять у Калининій хаті… У хаті і і в клуні. Я покажу, я підведу вас.
Один з тих, хто стояв поруч з високим, квапливо запитав:
— Скільки їх, пані знає?
— Не більше сорока… У всіх карабіни, в одного великий, важкий…