По живу і мертву воду
- Автор: Далекий Николай Александрович
- Серия: Оксана Стожар #3
- Год: 1968
- Язык: украинский
- Год: «КАМЕНЯР»
- Жанр: Военная проза
Электронная книга - «По живу і мертву воду». Краткое содержание книги:
Головна тема роману «По живу і мертву воду» — життєдайність і сила ідей інтернаціоналізму, дружби народів. Ці ідеї, немов казкова жива вода, врятовують багатьох героїв книги, розкривають їм очі на правду, виводять з мороку людиноненависницької пропаганди.
— Не могли зв’язати?
— Його зв’яжеш, чорта. Підійти не можна!
Сотенного оточували вояки з заспаними фізіономіями, в пом’ятій одежі. Тут були молоді хлопці й вусаті дядьки. Вони зупинялися на достатній відстані і з підкресленою готовністю завмирали, виструнчившись.
— Де він? — дивлячись під ноги четового, спитав похмурий Богдан.
— У вартівні.
— Холера! З одним не можете дати ради…
Сотенний рішуче закрокував до цегляної хати. За ним мовчки рушив четовий, вояки. Тарас вибрав у натовпі найпикатішого, безпомилково вгадавши в ньому людину, зв’язану з кухнею. Він ткнув йому в руки в’язанку риби і безапеляційним тоном розпорядився:
— Юшка для сотенного. На дві персони. Швидко!
Повторювати наказу не довелося.
Сотенний підходив до цегляної хати. Тарас наддав кроку, щоб догнати його: Хлопцеві треба було показати воякам, що він, Карась, — особа, близька до їх начальника і користується його особливою ласкою. В будь-якому випадку, вирішив він, таке, навіть хай уявне привілейоване становище, могло бути йому на руку.
Вікна в хаті були зачинені, але звідти долітали звуки надтріснутого голосу, начеб там надривався, розучуючи роль, актор-трагік.
Богдан зупинився і, прислухаючись, скорботно схилив голову.
— Що вам Радянська влада поганого зробила? — лунало з хати. — Що?! Панів ваших, орендарів усяких прогнала до чорта? Прогнала! Раз!! Землю вам поміщицьку дала? Дала! Два!! Школи вам українські відкрила? Відкрила! Тільки вчіться, дурні… Три!!! Церкви-костьоли ваші закрила? Жодної! Моліться, як вам хочеться. Чого ж ви з цієї рідної влади невдоволені?
Тарас вибрав зручний момент і зазирнув у вікно. Він побачив високого худого чоловіка в заправленій у галіфе спідній сорочці. Той стояв спиною до вікна, з пістолетом у руці і, стріпуючи головою з мокрим, наче після купання, чорним волоссям, — кричав до вояків, — що збилися в кутку:
— Хто ви такі? Ви несвідома селянська маса. Проти кого ви воюєте?
— Проти германа… — подав голос один з вояк.
— Брехня! Брешеш!! Німця ти вбив? Хоч одного? Ага! Ви банда! Контр-р-революція!!! Ви на комуністів і радянських партизанів полюєте.
— Так і ви ж з нами, пане старшина…
— Мовчати!! Розмови! Я — зрадник! Я батьківщину зрадив, присягу зламав! Мене, старшину Сидоренка, заслужена куля чекає, і я її прийму. А ви? Ви в оточення потрапляли? Ні! З полону втікали? Ні! Вам ес-бе руки виламувала, розстрілювала? Ні! Ви за свою межу боїтеся. За межу ви готові рідного батька, брата лопатою вбити. Ще раз кажу й нагадую: радянські війська наступають, підходять, кидайте банду, поки не пізно, йдіть додому до своїх бабів…
Богдан різко підвів голову, озирнувся. Він був блідий.
— Розійтися! Друже Довбня, зі мною! Друже Карась! Стати біля вікна, на мою команду: «Стріляй!» — бий прикладом у вікно. Зрозуміло?
— Зрозуміло! — з запинкою відповів Тарас, відчуваючи, як кров приливає до обличчя. Невже старшину вб’ють, і він, Тарас, буде причетним до цього вбивства п’яного бідолахи?
Сотенний рішуче ступив до ганку.
— Друже Богдане, ви ж без зброї. Візьміть! — простяг йому свій пістолет четовий.
— Не треба! — відвів його руку сотенний. — Голими руками візьму. Допоможеш зв’язати!
При цих словах Тарасові стало легше дихати. Він причаївся біля вікна. Тепер йому було видно плече старшини і вхідні двері. Ось двері швидко відчинилися, й на порозі з’явився Богдан.
— Не підходь!! — рвучко підводячи руку з пістолетом, кинувся до нього старшина. — Не підходь! Уб’ю!!
Сотенний стояв мовчки, зціпивши зуби, обпікаючи старшину поглядом своїх шалених сірих очей.
— Уб’ю!!! — закричав старшина, відступаючи назад. — Думаєш, купив радянського командира? А дулі з маком не хочеш? Я плював на тебе! На вашу зас… ес-бе. Вб’ю гада! Не підходь!!!
Худе смугляве обличчя старшини було обернене до Тараса в профіль. Воно виражало ненависть, душевний біль, відчайдушну рішучість очманілої п’яної людини.
Погляд Богдана пом’якшав. Тарасові здалося навіть, що в очах сотенного промайнуло співчуття.
— Старшина, сховай зброю, — сказав він спокійно і владно.
— Не підходь! Уб’ю! Клянуся!! — Старшина зробив ще один крок назад і почав цілитися. Рука його злегка тремтіла, але навряд чи він би промахнувся, якби натис на спусковий гачок.
Богдан, очевидно, розумів, з чим жартує. Однак він випростав груди й, не спускаючи очей із старшини, рішуче промовив:
— Стріляй!!
Тарас трахнув прикладом по рамі. Старшина, наче вжалений, обернувся до вікна, змахнув рукою. Куля просвистіла над головою Тараса, але, пригинаючись, він устиг побачити, як Богдан кинувся під ноги старшині.