А листя падають...
- Автор: Кудрицкий Валентин Олександрович
- Год: 2009
- Язык: украинский
- Год: Профі
- Жанр: Прочая поэзия
Электронная книга - «А листя падають...». Краткое содержание книги:
ДУША НАПОВНЕНА ПОЕЗІЄЮ
Переді мною перша поетична книжка Валентина Кудрицького, якій він дав назву А листя падають. Таку назву він пояснює тим, що має солідний вік, і ця збірка стала його своєрідним творчим звітом перед самим собою /в першу чергу/ і перед читачем.
Народився автор на Житомирщині серед мальовничої природи, яка надихнула його /як і його землячку -/Лесю Українку/ на поетичний лад, глибоко зачепивши ще в юності струни душі.
Тому більшість його поезій присвячені найкращим людським почуттям /і в першу чергу/ любові до найсвятішого на світі - до Жінки.
Струни його серця дзвенять таким ліризмом, глибиною щирості і правди. Манера його письма наближається до пісенно - народної творчості, а тому його поезія самобутня, без нашарувань впливу ззовні. Хоча в деяких інколи чути знайомі інтонації, зустрічаються вже знайдені поетичні образи.Але це лише збагачує його твори, не перекриваючи його світосприйняття.
Поряд із ліричними творами автор пише гумористичні і сатиричні, в яких гостро відгукується на проблеми сьогодення. Серед них - байки, частівки, сатиричні куплети. І в них він яскраво демонструє майстерне володіння словом. Дістається в його гуморесках бюрократам, хапугам, ледарям і новоспеченим олігархам і всіляким прой дисвітам. В цій збірці є твори і з елементами еротики. Але автор в них не переступає межу дозволеного, дотримуючись моральних канонів. Історія багата на імена поетів, які не обійшли і цю грань творчості.
А тепер читачеві хочу сказати, що автор не професійний поет. Свого часу він закінчив будівельний технікум і все життя працював на будовах України, Сибіру. І часто після праці біля багаття читав свої вірші товаришам, які називали його наш поет.
Життєвий досвід, зустрічі з поетами Павлом Тичиною, Володимиром Сосюрою, Сільвою Капутікян, Знайомство з Василем Симоненко, Станіславом Жуковським, Миколою Сингаївським та багатьма іншими допомогли йому сформувати власне світобачення, свою манеру письма, свій образний стиль. І хоча автор дав збірці назву з осінніми інтонаціями, душа його, як в юності молода, і струни серця знову чекають в образі дівчини красуню - весну. Хочеться побажати читачеві самому переконатись в щирості цих слів.
Заслужений діяч мистецтв України МИКОЛА МАЛІЧЕНКО
Переді мною перша поетична книжка Валентина Кудрицького, якій він дав назву А листя падають. Таку назву він пояснює тим, що має солідний вік, і ця збірка стала його своєрідним творчим звітом перед самим собою /в першу чергу/ і перед читачем.
Народився автор на Житомирщині серед мальовничої природи, яка надихнула його /як і його землячку -/Лесю Українку/ на поетичний лад, глибоко зачепивши ще в юності струни душі.
Тому більшість його поезій присвячені найкращим людським почуттям /і в першу чергу/ любові до найсвятішого на світі - до Жінки.
Струни його серця дзвенять таким ліризмом, глибиною щирості і правди. Манера його письма наближається до пісенно - народної творчості, а тому його поезія самобутня, без нашарувань впливу ззовні. Хоча в деяких інколи чути знайомі інтонації, зустрічаються вже знайдені поетичні образи.Але це лише збагачує його твори, не перекриваючи його світосприйняття.
Поряд із ліричними творами автор пише гумористичні і сатиричні, в яких гостро відгукується на проблеми сьогодення. Серед них - байки, частівки, сатиричні куплети. І в них він яскраво демонструє майстерне володіння словом. Дістається в його гуморесках бюрократам, хапугам, ледарям і новоспеченим олігархам і всіляким прой дисвітам. В цій збірці є твори і з елементами еротики. Але автор в них не переступає межу дозволеного, дотримуючись моральних канонів. Історія багата на імена поетів, які не обійшли і цю грань творчості.
А тепер читачеві хочу сказати, що автор не професійний поет. Свого часу він закінчив будівельний технікум і все життя працював на будовах України, Сибіру. І часто після праці біля багаття читав свої вірші товаришам, які називали його наш поет.
Життєвий досвід, зустрічі з поетами Павлом Тичиною, Володимиром Сосюрою, Сільвою Капутікян, Знайомство з Василем Симоненко, Станіславом Жуковським, Миколою Сингаївським та багатьма іншими допомогли йому сформувати власне світобачення, свою манеру письма, свій образний стиль. І хоча автор дав збірці назву з осінніми інтонаціями, душа його, як в юності молода, і струни серця знову чекають в образі дівчини красуню - весну. Хочеться побажати читачеві самому переконатись в щирості цих слів.
Заслужений діяч мистецтв України МИКОЛА МАЛІЧЕНКО
Перейти на страницу:
Так живи і радуйся! - Хай зима втікає.
15.9.2000 р.
КВІТУЧЕ ПОЛЕ
Життя - це як квітуче поле,
Де кожна квіточка вас коле,
Де кожна квіточка то - крик,
Якщо ви справжній і мужик.
Не треба в паніку впадати,
А пам'ятать завжди одне:
Якщо людей ви не дурили -
Вас прийме кожний і будь де.
Життя - це як квітуче поле,
Де кожна квіточка то - мить,
І , той, хто хоче буть щасливим?-
Спішіть, ту мить не пропустить.
Бо хто, скажіть, у юні роки
З нас не любив хі-хі та охи?-
Спустіться з неба, добродії,
Нехай хоч люди порадіють!!!
6.9.2003 р.
ГОРОХ
Я як і всі, також, люблю горох,
І так як всі люблю я теплі ночі.
Та все ж, якщо прийшли на поле вдвох,
То нащо нам горох, як щастя хочем?
4.6.1990 р.
МОЯ МРІЯ
Як жаль, що роки пролетіли,
Як зайчик сонячний в вікні.
Мені ж здавалось буду вічно
Скакать на білому коні.
І я скакав, і мчавсь, як вітер,
І хоч не всіх я обганяв,
Зате для всіх зривав я квіти,
І всім надію залишав.
І хоч в житті не лінувався,
Що аж було валився з ніг,
Але до теї, що старався -
Я так в житті і недобіг.
А може квіточки такої
В житті ніколи й не було,
Й легенду цю про карі очі
Мені придумало село?
Звідки звалилися ці роки,
Що зупиняють мій політ
Той, про який я стільки мріяв,
І мчавсь галопом стільки літ?
Це те про що завжди жалію,
І коник мій хоч постарів,
Але догнать ми мусим мрію
Й її торкнутись чорних брів.
Тому й не дам перепочинку
Я ні тобі, а ні собі,
Поки народимо дитинку
Яку любитимуть усі.
30.12.1997 р.
ВОВЧИЙ ЗУБ
Над гайком летіла пташка
І присіла десь на дуб,
Думав я, що ти ромашка,
Ну а ти то - вовчий зуб.
1.10.1997 р.
ПРО ДУШУ ТА ТІЛО
Я п'ю тепло з коханих рук,
Мов з джерела живу водицю,
І чую з серця твого стук -
Як чує шум дощу пшениця.
А вітер ніжності пливе
Так, як пливуть по морю хвилі,
І оживає все й живе,
Якщо з тобою люди милі.
А десь над нами сплять віки,
Дрімають зорі над полями,
Я знаю, що колись і ми
Також засвітимось вогнями.
І так же само, як зірки
Будем світитись над містами,
Щоб ті, що прийдуть після нас -
Не спали як і ми ночами.
Тому і впевнений, любов,
Вона в житті не помирає,
А там, де зорі і Боги -
Роками в Космосі блукає.
Тому кохайтесь і любіть
Людину розумом і ділом,
І ніжність в серці бережіть,
Як бережуть всі люди віру.
18.8.1990 р.
ТАМ, ДЕ ВІВОЛГА
Як би я хотів ще, братці,
Десь на тройці покататься -
Де музики в лісі грають,
Там, де віволги співають,
Де гудуть джмелі і бджоли,
Ніби учні біля школи.
Й там, де в горах мчаться хмари -
Випить всі дівочі чари.
10.4.1990 р.
ПРОХОЛОДА
ВІдчуваю як старіє тіло,
І летить по скронях снігопад,
А в думках, як в полі волошковім -
Ніжності шаленний зорепад.
А душа, душа, неначе, маки,
Мов вогонь із неї цебенить,
І ще більше, як у юні роки
Хочеться і ніжить, і любить.
Хочеться до вуст твоєї вроди,
Як в жнива припастись до води,
Щоб напитись теї 'прохолоди'-
Що завжди від всякої біди.
7.7.1990 р.
ЯК ХОЧЕТЬСЯ ЛЮБИТЬ
Коли над лісом веснами шумить
І Місяць посміхається над гаєм,
О,знала б ти як хочеться любить,
Та як тобі сказать про це - не знаю.
Горять зірки, шепочуться поля,
І десь над нами янголи витають,
Якби ти знала як я хочу жить -
Та як тобі сказать про це - не знаю.
Ось скоро нічка в вічність пролетить,
І Місяць зорі спать позаганяє,
А серце так і проситься любить -
Та як тобі сказать про це - не знає.
2.2.1989 р.
ПІД ВЕРБОЮ
Аби сказать, що ти лукава -
Цього б ніколи не посмів,
А тому зовсім і не дивно,
Що так від тебе шаленів.
Я завжди ждав оту хвилину,
Аби з тобою побродить,
І нашим трепетним коханням
Ночами душу молодить.
13.3.2000 р.
НА СТЕРНІ
Перейти на страницу: