А листя падають...
- Автор: Кудрицкий Валентин Олександрович
- Год: 2009
- Язык: украинский
- Год: Профі
- Жанр: Прочая поэзия
Электронная книга - «А листя падають...». Краткое содержание книги:
ДУША НАПОВНЕНА ПОЕЗІЄЮ
Переді мною перша поетична книжка Валентина Кудрицького, якій він дав назву А листя падають. Таку назву він пояснює тим, що має солідний вік, і ця збірка стала його своєрідним творчим звітом перед самим собою /в першу чергу/ і перед читачем.
Народився автор на Житомирщині серед мальовничої природи, яка надихнула його /як і його землячку -/Лесю Українку/ на поетичний лад, глибоко зачепивши ще в юності струни душі.
Тому більшість його поезій присвячені найкращим людським почуттям /і в першу чергу/ любові до найсвятішого на світі - до Жінки.
Струни його серця дзвенять таким ліризмом, глибиною щирості і правди. Манера його письма наближається до пісенно - народної творчості, а тому його поезія самобутня, без нашарувань впливу ззовні. Хоча в деяких інколи чути знайомі інтонації, зустрічаються вже знайдені поетичні образи.Але це лише збагачує його твори, не перекриваючи його світосприйняття.
Поряд із ліричними творами автор пише гумористичні і сатиричні, в яких гостро відгукується на проблеми сьогодення. Серед них - байки, частівки, сатиричні куплети. І в них він яскраво демонструє майстерне володіння словом. Дістається в його гуморесках бюрократам, хапугам, ледарям і новоспеченим олігархам і всіляким прой дисвітам. В цій збірці є твори і з елементами еротики. Але автор в них не переступає межу дозволеного, дотримуючись моральних канонів. Історія багата на імена поетів, які не обійшли і цю грань творчості.
А тепер читачеві хочу сказати, що автор не професійний поет. Свого часу він закінчив будівельний технікум і все життя працював на будовах України, Сибіру. І часто після праці біля багаття читав свої вірші товаришам, які називали його наш поет.
Життєвий досвід, зустрічі з поетами Павлом Тичиною, Володимиром Сосюрою, Сільвою Капутікян, Знайомство з Василем Симоненко, Станіславом Жуковським, Миколою Сингаївським та багатьма іншими допомогли йому сформувати власне світобачення, свою манеру письма, свій образний стиль. І хоча автор дав збірці назву з осінніми інтонаціями, душа його, як в юності молода, і струни серця знову чекають в образі дівчини красуню - весну. Хочеться побажати читачеві самому переконатись в щирості цих слів.
Заслужений діяч мистецтв України МИКОЛА МАЛІЧЕНКО
Переді мною перша поетична книжка Валентина Кудрицького, якій він дав назву А листя падають. Таку назву він пояснює тим, що має солідний вік, і ця збірка стала його своєрідним творчим звітом перед самим собою /в першу чергу/ і перед читачем.
Народився автор на Житомирщині серед мальовничої природи, яка надихнула його /як і його землячку -/Лесю Українку/ на поетичний лад, глибоко зачепивши ще в юності струни душі.
Тому більшість його поезій присвячені найкращим людським почуттям /і в першу чергу/ любові до найсвятішого на світі - до Жінки.
Струни його серця дзвенять таким ліризмом, глибиною щирості і правди. Манера його письма наближається до пісенно - народної творчості, а тому його поезія самобутня, без нашарувань впливу ззовні. Хоча в деяких інколи чути знайомі інтонації, зустрічаються вже знайдені поетичні образи.Але це лише збагачує його твори, не перекриваючи його світосприйняття.
Поряд із ліричними творами автор пише гумористичні і сатиричні, в яких гостро відгукується на проблеми сьогодення. Серед них - байки, частівки, сатиричні куплети. І в них він яскраво демонструє майстерне володіння словом. Дістається в його гуморесках бюрократам, хапугам, ледарям і новоспеченим олігархам і всіляким прой дисвітам. В цій збірці є твори і з елементами еротики. Але автор в них не переступає межу дозволеного, дотримуючись моральних канонів. Історія багата на імена поетів, які не обійшли і цю грань творчості.
А тепер читачеві хочу сказати, що автор не професійний поет. Свого часу він закінчив будівельний технікум і все життя працював на будовах України, Сибіру. І часто після праці біля багаття читав свої вірші товаришам, які називали його наш поет.
Життєвий досвід, зустрічі з поетами Павлом Тичиною, Володимиром Сосюрою, Сільвою Капутікян, Знайомство з Василем Симоненко, Станіславом Жуковським, Миколою Сингаївським та багатьма іншими допомогли йому сформувати власне світобачення, свою манеру письма, свій образний стиль. І хоча автор дав збірці назву з осінніми інтонаціями, душа його, як в юності молода, і струни серця знову чекають в образі дівчини красуню - весну. Хочеться побажати читачеві самому переконатись в щирості цих слів.
Заслужений діяч мистецтв України МИКОЛА МАЛІЧЕНКО
Перейти на страницу:
Як я корів у лузі пас,
І в гай водив я Лену, Люду -
І все було це перший раз.
Ми просто йшли і сперечались
Про зорі, про Чумацький шлях,
І в очі ми не зазирали,
Бо ще не знали тих розваг.
Весь світ тоді був таїною,
І все було в нас перший раз:
Як перший раз зустрівсь з тобою,
І перший раз - у перший клас.
А потім вперше закохались,
Вперше гукнула:
-Доганяй!
Вперше в житті поцілувались,
Коли прибігли вперше в гай.
А потім вперше одружились,
І все було, як перший раз:
Вперше поїхали ми в Ялту,
А потім вперше на Кавказ.
І так завжди: як піднімались -
В нас все було, як перший раз,
Й коли пройшло вже стільки років -
І досі все, як перший раз.
Тому хотів би всім вам ,люди,
Я побажати в добрий час:
Нехай і в вас у всьому й всюди
Буде завжди - як перший раз.
7.9.1989 р.
ЖУРАВОЧКА
Коли на Синім озері
Я в юності купавсь,
В твої веселі вогники
Тоді ще задивлявсь.
І так мені хотілося
/Тут нічого таїть!/-
Тебе - свою Журавочку
Десь в полі перестріть.
Частенько я приходив
В те поле голубе,
І кожен раз, Журавочко,
Я згадував тебе.
Та йшли - минали роки:
Я виріс і змужнів,
І ось 'Свою Журавочку'
З Журавликом зустрів.
І знову пригадалися
Оті курли-курли,
Та тільки та курликала
Не так вже, як завжди.
І я собі подумав:
-Нащо мені щавель?
Краще Синиця в жмені,
Ніж в небі Журавель.
1.2.1989 р.
ЕНЕРГІЯ НЕБА
Любов - це енергія неба
Що йде від Бога і зірок,
І вже, якщо зустрілись двоє -
На все життя а ні на крок.
Любов - це вічні блискавиці
Що ранять вас у кожну мить,
Варт притулитись до дівиці,
Або свій погляд зупинить.
Любов - вона, немов гірлянди
Що на всю вулицю горять,
Навіть тоді коли людині -
Давно за вісімдесят п'ять.
2.12.2000 р.
ПЕРЛИНА
Йде дівчина у якої
Жар з очей іскриться,
Всі забули про роботу,
Тільки б подивиться.
Я також, не будь мужчина,
Теж прибавив ходу
І за нею, та за нею,
Глянути на вроду.
Ну ж і гарна, ну ж і гарна,
А які стегенця!
Що достали, вибачайте,
І мене до серця...
Я за нею, та за нею,
Ні на крок від неї,
Ніби мене прив'язали
Поглядом до феї.
Ось, нарешті, озирнулась
Тая молодичка,
Всі аж ойкнули відразу:
-Ну ж і Боже личко!
Я схопив її за погляд,
Ніби за лозину
Й потягнув його - той погляд
У свою хатину.
Хай той погляд душу гріє,
Хай мене молодить,
Хай тепер дівча проз мене...
Туди й сюди ходить.
23.3.1990 р.
МОЯ КОХАНА
Моя кохана, всі вірші -
То ніжні вигуки з душі,
Що шлю тобі я через небо,
Щоб доторкнутися до тебе.
Бо що,скажи, та жінка варта,
Якщо занадто запальна,
Якщо її пильнує варта,
Аби із дому не втікла?
14.12.2000 р.
КОЛИ ТЕБЕ ЧЕКАЮ
Коли пишу свої вірші,
То знай, що всі вони тобі.
Як бідне серце калатає,
Коли тобі їх відсилає.
Невже жінки всі того варті,
Щоб ми завжди були на старті?
14.12.2000 р.
ТИ НЕОПИСАНО - ПРЕКРАСНА
Ти неописано-прекрасна,
В твоїх очах така краса,
Що, навіть, промінь сонця гасне,
Як з них виблискує роса.
Певно, Творцю твоєму, люба,
/ Нехай йому завжди щастить!/,
Перше, ніж витворить це чудо,-
Прийшлось по світу походить.
І вибрав самий неповторний
Він аромат, і смак, й нектар,
Щоб всі, немов вином заморським,
Впивались ніжністю тих чар.
15.2.1992 р.
Я ВІРЮ!
Я вірю, ти прийдеш до мене
Коли каштани зацвітуть,
І над полями, і гаями
Джмелі веселі загудуть.
Я вірю, ти прийдеш до мене
Як зніме свій кожух Дніпро,
І, може буть тоді з тобою
Ми знов зустрінемось в метро.
О, як чекаю теї миті,
О, як чекаю того дня,
Коли, нарешті, ти приїдеш
І скажеш:
-Любий, Я - твоя.
15.2.1992 р.
ПРОЩАЙ
Я цілу ніч не спав і думав
Про очі світлоголубі,
А почуття мої кричали:
Перейти на страницу: