А листя падають...
- Автор: Кудрицкий Валентин Олександрович
- Год: 2009
- Язык: украинский
- Год: Профі
- Жанр: Прочая поэзия
Электронная книга - «А листя падають...». Краткое содержание книги:
ДУША НАПОВНЕНА ПОЕЗІЄЮ
Переді мною перша поетична книжка Валентина Кудрицького, якій він дав назву А листя падають. Таку назву він пояснює тим, що має солідний вік, і ця збірка стала його своєрідним творчим звітом перед самим собою /в першу чергу/ і перед читачем.
Народився автор на Житомирщині серед мальовничої природи, яка надихнула його /як і його землячку -/Лесю Українку/ на поетичний лад, глибоко зачепивши ще в юності струни душі.
Тому більшість його поезій присвячені найкращим людським почуттям /і в першу чергу/ любові до найсвятішого на світі - до Жінки.
Струни його серця дзвенять таким ліризмом, глибиною щирості і правди. Манера його письма наближається до пісенно - народної творчості, а тому його поезія самобутня, без нашарувань впливу ззовні. Хоча в деяких інколи чути знайомі інтонації, зустрічаються вже знайдені поетичні образи.Але це лише збагачує його твори, не перекриваючи його світосприйняття.
Поряд із ліричними творами автор пише гумористичні і сатиричні, в яких гостро відгукується на проблеми сьогодення. Серед них - байки, частівки, сатиричні куплети. І в них він яскраво демонструє майстерне володіння словом. Дістається в його гуморесках бюрократам, хапугам, ледарям і новоспеченим олігархам і всіляким прой дисвітам. В цій збірці є твори і з елементами еротики. Але автор в них не переступає межу дозволеного, дотримуючись моральних канонів. Історія багата на імена поетів, які не обійшли і цю грань творчості.
А тепер читачеві хочу сказати, що автор не професійний поет. Свого часу він закінчив будівельний технікум і все життя працював на будовах України, Сибіру. І часто після праці біля багаття читав свої вірші товаришам, які називали його наш поет.
Життєвий досвід, зустрічі з поетами Павлом Тичиною, Володимиром Сосюрою, Сільвою Капутікян, Знайомство з Василем Симоненко, Станіславом Жуковським, Миколою Сингаївським та багатьма іншими допомогли йому сформувати власне світобачення, свою манеру письма, свій образний стиль. І хоча автор дав збірці назву з осінніми інтонаціями, душа його, як в юності молода, і струни серця знову чекають в образі дівчини красуню - весну. Хочеться побажати читачеві самому переконатись в щирості цих слів.
Заслужений діяч мистецтв України МИКОЛА МАЛІЧЕНКО
Переді мною перша поетична книжка Валентина Кудрицького, якій він дав назву А листя падають. Таку назву він пояснює тим, що має солідний вік, і ця збірка стала його своєрідним творчим звітом перед самим собою /в першу чергу/ і перед читачем.
Народився автор на Житомирщині серед мальовничої природи, яка надихнула його /як і його землячку -/Лесю Українку/ на поетичний лад, глибоко зачепивши ще в юності струни душі.
Тому більшість його поезій присвячені найкращим людським почуттям /і в першу чергу/ любові до найсвятішого на світі - до Жінки.
Струни його серця дзвенять таким ліризмом, глибиною щирості і правди. Манера його письма наближається до пісенно - народної творчості, а тому його поезія самобутня, без нашарувань впливу ззовні. Хоча в деяких інколи чути знайомі інтонації, зустрічаються вже знайдені поетичні образи.Але це лише збагачує його твори, не перекриваючи його світосприйняття.
Поряд із ліричними творами автор пише гумористичні і сатиричні, в яких гостро відгукується на проблеми сьогодення. Серед них - байки, частівки, сатиричні куплети. І в них він яскраво демонструє майстерне володіння словом. Дістається в його гуморесках бюрократам, хапугам, ледарям і новоспеченим олігархам і всіляким прой дисвітам. В цій збірці є твори і з елементами еротики. Але автор в них не переступає межу дозволеного, дотримуючись моральних канонів. Історія багата на імена поетів, які не обійшли і цю грань творчості.
А тепер читачеві хочу сказати, що автор не професійний поет. Свого часу він закінчив будівельний технікум і все життя працював на будовах України, Сибіру. І часто після праці біля багаття читав свої вірші товаришам, які називали його наш поет.
Життєвий досвід, зустрічі з поетами Павлом Тичиною, Володимиром Сосюрою, Сільвою Капутікян, Знайомство з Василем Симоненко, Станіславом Жуковським, Миколою Сингаївським та багатьма іншими допомогли йому сформувати власне світобачення, свою манеру письма, свій образний стиль. І хоча автор дав збірці назву з осінніми інтонаціями, душа його, як в юності молода, і струни серця знову чекають в образі дівчини красуню - весну. Хочеться побажати читачеві самому переконатись в щирості цих слів.
Заслужений діяч мистецтв України МИКОЛА МАЛІЧЕНКО
Перейти на страницу:
-Вернись! - я все прощу тобі.
Вже треті півні проспівали,
Прогув бекасик вдалині,
О, як мені тебе хотілось,
Але душа сказала:
-Ні!
Шуміли верби над ставочком,
Пишавсь в ранковім світлі гай,
Як я хотів сказать:
-Кохаю!
Але сказав я їй:
-Прощай!.
18.10.1978 р
БЕЗТАЛАННА
Як погляну на Вкраїну,
На Дніпро і на гаї,
То мені уже здається -
Що гаї ті не мої.
То ж чому ми все ломаєм,
Ніби в цьому сім чудес?
Хоч партійні всі бандити
Називають це - прогрес.
О, моя ти Україно,
Безталанний мій народ!
Скільки ж на твоїх руїнах
Наживатиметься зброд?
3.9.2008 р.
СТОЮ І СЛУХАЮ
Ти пронеслась передімною,
Немов комета і летиш,
А я біжу все за тобою
І слухаю, як ти мовчиш.
8.2.1992 р
ІДУ ВА БАНК!
Приходить час в житті людини
Що неможливо описать,
Що не боїшся вже нікого,
І вже нічим не залякать.
Ідеш ва банк, як кажуть люди:
Або герой, або пропав!
Або медалі на всі груди,
Або як кажуть в нас - пропав.
16.6.2005 р.
БАЛЬЗАМ КОХАННЯ
Ти на любов дивись, як спорт
І бігай скільки хватить духу,
Адже любов - це, як бальзам,
Який приводить всіх до руху.
А як відчув, любов - полинь,
І разом з нею в хаті пусто -
То краще той бальзам покинь,
І вилий, як кофейну гущу.
Ти на любов дивись, як спорт
Й радій, що ще веселка грає,
І приземляйся ти в той порт -
Який вас з радістю приймає.
30.5.2005 р.
КОЛИ МЕНЕ ПОЦІЛУВАЛА
Так стало сумно й сиротливо,
О, Боже мій, верни той сон! -
Коли були такі щасливі,
І кожен був, як Соломон.
Верни той вечір над рікою,
Коли нас Місяць чарував;
Як ти мене поцілувала,
А я, як вкопаний стояв.
О, Боже мій, о мій єдиний,
Ти дав мені і сум, і хміль...
Навіщо взяв від мене радість,
Ну а мені залишив біль?
2.2.1992 р.
В ПОЛІ З МІСЯЦЕМ
В двох із Місяцем гуляю
По нічному полю
І дивлюсь як вітерець
Обніма тополю.
Як над полем миготять
Зіроньки кирпаті
І виманюють красунь,
Що сидять у хаті.
Під тим куполом краси
Чарівного царства
Хтось мене благословив
На любов і щастя.
І хожу під ним, хожу
Мов загіпнозований,
Бо у душу перейшла
Ніжність з неба зоряна.
І дивлюсь на ту красу,
Що із ніжності,
Що приходить до нас всіх
Десь із вічності.
24.2.1997 р.
ПОСМІХНИСЬ, ДОЛЕ!
Як би я хотів з тобою
Покачатись під горою,
Де красунечки тополі
З кленом твіст танцюють в полі;
Де гудуть джмелі і бджоли,
Ніби учні біля школи,
Й закричать на все-все поле:
-Посміхнись до мене, доле!
10.4.1990 р.
ЛІТО ПРОМАЙНУЛО
Так швидко літо промайнуло
І ось вже вересень ожив,
І прохолодою своєю
Усім нам душу освіжив.
В жупані жовтому під лісом
Стоїть берізка за селом,
А хлопці з модними дівками
Стоять під дубом з гамаком.
Осінь пливе на павутині,
А горобці, немов сичі
Понадувались на калині
Й сидять, як важні паничі.
Лиш Сонце в посмішці скривилось,
Видно й воно втомилось теж,
На сиве поле задивились,
Де коні смикали овес.
Життя вирує й вирувало,
А я неначе сирота.
Як птахи в вирій відлітають,
Здається - то мої літа.
1.9.2008 р.
А Я СТОЮ...
Ось і пройшла вже ніч,
І зникли з неба зорі,
Невже їх жайвір позбирав
І поховав раненько в полі -
Поки ще солодко люд спав?
Шумлять жита, а колоски, як зорі
По полю хвильками пливуть,
А поруч втомлені тополі
Ранкову тишу бережуть.
Все більше й більше ніч світліє
І ось уже надворі день,
А я стою й дивлюсь на тебе,
Ніби знайшов в гаю женшень.
А жайвір, як дзвіночок в школі
Нам з неба шле свої пісні,
О, як же хочеться до тебе,
О, як же хочеться мені.
8.1.1978 р.
НЕ РОЗСЛАБЛЯЙСЬ!
Якщо раптом відчуєш, що смерть
Навалилась тебе звалить,
То не смій ти тоді зволікать
Перейти на страницу: