Укус огняного змія
- Автор: Тисовська Наталя
- Год: 2008
- Язык: украинский
- Год: Наш час
- ISBN: 978-966-8174-76-6
- Жанр: Другие детективы
Электронная книга - «Укус огняного змія». Краткое содержание книги:
— Але, — продовжила я таємничим шепотом, — усе-таки недарма зганяла в Луцьк! Зараз тобі щось покажу…
Світлина трохи прим’ята, адже мені довелося тягати її в кишені, а вночі я куртку разом із нею підклала під голову й міцно тримала, бо все мені ввижалося, що от-от хтось чорний і страшний висмикне дорогоцінний мій трофей. Руку з браслетом сховала під себе, і до ранку вона так затерпла, що з півгодини я взагалі не могла нею поворушити, тільки чула, як колють її невидимі голочки.
— Гляди! — мовила я і підсунула Ліні фотографію.
Товаришка моя поцокала язиком. Тоді взяла до рук браслет, уже, певно, вдесяте його добре роздивилася, звірила з фото. У нас не було збільшувального скельця, але наскільки це можна побачити неозброєним оком, все збігалося. Кожна западинка на кільчастій спинці змії, незрячі очі, вигин хвоста — все ідентичне.
— Слідчому показувала?
— Ще ні, — похитала я головою.
— Знаєш, що мене нашорошило в твоїй оповіді? Браслет належав цьоці Карольці, вона з ним приїхала в гості, той дід…
— Іван Микитович, — підказала я.
— …Іван Микитович каже, що Каролька забула його випадково у них… а тоді померла наглою смертю. Дивно?
— Ну, — знизала я плечима, — не знаю…
— А якщо припустити, що цьоця Каролька дізналася про браслет таке, що одразу запідозрила: її за нього можуть зі світу зжити. Викинути чи знищити браслет вона з якихось причин те може. Тоді вона лишає браслет там, де, як їй здається, його ніхто не здогадається шукати, вертається додому — і вмирає… Знати б, від чого вона померла!
— Ну, ти запросила! — вигукнула я. — Та з моїх родичів ніхто толком навіть саму цьоцю Карольку не пам’ятає, а ти хочеш, щоб згадали, від чого та переставилася.
Ліна розгорнула ще одну цукерку, фантик притулила на блюдечко, а батончик вказівним пальцем штовхнула в рот. На щоці миттєво надулася ґуля.
— …аще… и… уіді… итаа…
— Га?
Ліна прожувала й ковтнула.
— Краще б ти сусідів питала. Родичі з нею давно не родичалися, але ж сусіди мали її добре пам’ятати!
Зимовий день незвично яскравим сонцем зазирав крізь шибку. Вікна без фіранок радісно впускали світло. Промені впирались у засклені книжкові шафи, вигравали на різнобарвних шабатурках книжок, підсвічували золоті літери в назвах на корінцях. Увімкнений комп’ютер на письмовому столі тихо гудів, але сонце зчорнило екран, і на ньому нічого не можна було прочитати.
Ліна перебирала книжки на столі, які двома височенними навалами громадилися обабіч ноутбука. Надибавши щось цікаве, вона погортала книжку — і захопилась:
— Я гляну?
— Гляди, — дозволила я.
Коли прийшла Ліна, я саме збиралася перевірити електронну пошту. І зараз, присівши до комп’ютера і розвернувши його так, щоб на екрані хоч щось можна було прочитати, зайшла в інтернет. Як завше, скринька забита рекламними повідомленнями, котрі мені вже набридло щораз вичищати. Два-три дні пропустиш — і їх перевалює за сотню. Я відзначила птичками мотлох, у якому не сумнівалася.
— Чуєш, що тут написано? — сіпнула мене Ліна за рукав. — Герб Полтави — це чорна, згорнута кільцем змія.
— Тільки не кажи мені, що ти пропонуєш з’їздити ще й у Полтаву! У мене там ні знайомих, ні родичів, та й у місті жодного разу не була. Далі Сорочинського ярмарку не потикалася…
— Бубочко, не сприймай усе так буквально. Я просто тут висновую одну думку… Розумієш, ти ніби зациклилась на тому, яку функцію змія відіграє в християнські часи й у християнському світогляді… Змій-спокусник, змій — уособлення темних сил… Тоді індійську міфологію приплела, uroboros згадала…
— Не я згадала — Ростислав Костянтинович. Я, зізнаюся, про uroboros раніше й не чула…
— А я до того веду, що, може, ця твоя срібна змія — походження, так би мовити, українського. І саме в українській міфології варто шукати її розгадку…
Стенувши раменами, я відвернулася до комп’ютера. Механічно переглядала листи, непотрібні видаляла, ті, що видавалися мені цікавими, перечитувала. Рухалася я від давніших листів до новіших, але думками блукала деінде. У мене знову розболілася голова, і треба було або напиватися аскофеном, що його вже просто не приймав шлунок, або йти до лікаря. Якщо вчора я отримала хоча б слабенький струс мозку…
Чому це повідомлення одразу не кинулося мені у вічі? Внутрішньо я була готова отримати його. Навіть якоюсь мірою чекала. Вже тиждень, як таємничий бабай не озивався, та оскільки вчора в Луцьку йому не вдалося поцупити мій браслет…